Сьогодні після роботи Катя заїхала до своїх батьків: мама зателефонувала – ображається, що вона їх давно не відвідувала.
А коли відвідати? У чоловіка на роботі – сезон відпусток, багато співробітників відпочивають, доводиться працювати “за себе і за того хлопця”. Іноді навіть затримуватись.
А у Каті взагалі ненормований робочий день – продавці та покупці квартир не враховують бажання рієлтора, буває, що перегляди відбуваються вечорами, а то й у суботу.
Добре, що батьки Семена взяли на літо Мишка, а то довелося б шукати няню. Тому вихідні вони з чоловіком намагалися проводити на дачі у свекрів – Мишко сумував за батьками, і їм хотілося більше часу проводити із сином.
Сьогодні Катя закінчила роботу трохи раніше: показувала черговим клієнтам квартиру у тому районі, де живуть її батьки, й до офісу повертатися не стала.
За вечерею розмовляли про все, та ні про що.
А потім, коли батько пішов у кімнату, а Катя з мамою залишилися на кухні, мама обережно почала розмову:
– Катюша, хотіла поговорити з тобою про Юлю.
– А що з Юлею?
– Зовсім погано. Вона не працює, Олексій у своїй конторі отримує якийсь мізер. Їм вистачає тільки на оренду квартири, й ледве на харчування.
– І то я їм постійно гроші підкидаю. Соня за літо виросла. Треба на осінь нову куртку, взуття, а вони не мають на це грошей.
– Мамо, я можу дати Юлі тисяч п’ять на одяг для Соні, якщо треба.
– Це їх навряд чи врятує.
– Звичайно, якщо вони самі не почнуть ворушитись, їх ніхто не врятує! Я скільки разів говорила, що Льоші треба кидати цей “шараш-монтаж”, та влаштовуватись на стабільну роботу. Він будівельник, переглянь, скільки в Інтернеті вакансій.
– Але його влаштовує графік роботи – вони з травня до жовтня нормально заробляють, зате взимку він може відпочити. А на будівництві доведеться щодня працювати – і в дощ, і в мороз – так він пояснює, – сказала мама.
– Тоді нехай не плачеться, – відповіла Катя. – За те, що він на дивані пів року лежить, йому ніхто не платитиме!
– Катя, це ж така робота – сезонна: люди будують та ремонтують будинки влітку.
– Мамо, це не виправдання! Чоловік з його спеціальністю може добре утримувати сім’ю, якщо, звичайно, захоче.
– Правду кажуть, що ситий голодного не розуміє, – зітхнула мати. – Тобі легко говорити. Вам із Семеном пощастило – у вас усе, як за написаним: відучилися, одружилися, чотири роки квартиру винаймали, потім свою купили.
– Мишко з’явився, в обох є робота. А Юлька б’ється, як риба об кригу.
– Пощастило? Мамо, ти серйозно вважаєш, що нам із Семеном пощастило? Чи нам і робота, і квартира з неба впали?
– Але погодься, що у вас не було таких труднощів, як у Юлі з Льошею, – заявила мати.
– Мамо, я на останніх двох курсах навчалася та працювала. І не лише через гроші. Просто я знала, що якщо у мене буде досвід, мені буде легше знайти роботу, коли отримаю диплом.
– Хто заважав Юлі після закінчення навчання піти працювати? Але ж ні, вона вважала за краще вийти заміж!
– А зараз, звісно, за п’ять років після коледжу в неї з голови все вилетіло. Хто її візьме на роботу? Потрібно йти на курси, все відновлювати. Але ж їй важко! Найлегше у батьків грошей попросити!
– Але ж вони ще й квартиру винаймають.
– І ми винаймали. Цілих чотири роки! І працювали – збирали на перший внесок. І мені було дуже спокійно сидіти в офісі, але я пішла в агенцію, бо знала, що працюючи рієлтором, зможу заробити більше.
– І Семен на додаток до основної роботи досі бере віддалені замовлення. А Льоша, лежачи на дивані, чекає, коли сніг розтане!
– Хто тобі сказав, що нам було легко? Так, ми у вас допомоги не просили – самі давали собі раду, але нам доріжку пелюстками троянд ніхто не вистилав.
– Але ж зараз у вас все гаразд, і навіть зайві гроші є. Чому б не допомогти сестрі?
– Про які зайві гроші ти говориш, мамо? – Здивувалася Катя. – Нам ще одинадцять років платити іпотеку!
– Але ж ви збираєтеся купувати другу машину, – сказала мати. – Може, краще дати ці гроші Юлі? Вони зробили б перший внесок за свою квартиру.
– Їм за місяць буде ніде жити – господиня підіймає ціну. Сказала, що якщо вони не згодні, то вона здасть іншим – у неї вже й варіанти є. Катя, Юля та Льоша повернуть вам усе до гривні, коли стануть на ноги.
– Мамо, ну, не будь такою наївною – нічого вони не повернуть! Ти щойно казала, що давала Юльці гроші на продукти. Вона тобі хоч раз щось повернула? – Запитала Катя.
– Але, якщо вони не платитимуть за орендовану квартиру, у них же залишатимуться гроші.
– А щомісячний платіж за іпотекою? Він що – з неба впаде? Може, доведеться й більше платити. І ще тих грошей, які ми збираємося витратити на машину, не вистачить навіть на третину першого платежу.
– Ми купуватимемо щось недороге, з пробігом. Мені потрібна машина для роботи – я не можу на покази квартир їздити громадським транспортом – я тоді й половини всієї роботи за день не зроблю.
– А як ви раніше обходилися? – Запитала мама.
– Раніше Семен добирався на роботу автобусом – всього три зупинки від будинку. Але з наступного місяця їхній офіс переїжджає на інший кінець міста, у нову будівлю. Йому буде потрібна машина. Якби не це, ми б другий автомобіль купувати не стали.
– А як тоді допомогти Юлі? – у розпачі спитала мама.
– По-перше, їй треба виходити на роботу. На будь-яку! У їхньому становищі стабільна зарплата у десять – п’ятнадцять тисяч – це найкращий вихід. І, звичайно, Льоша теж має подумати про сім’ю, – порадила Катя.
– Юля не зможе вийти на роботу – вона в положенні, – сказала мама.
– З глузду з’їхати! – Вигукнула Катя. – Чим вони думали? Ледве зводять кінці з кінцями, і то за допомогою батьків, жити ніде, і ще одна дитина? Через місяць господиня їх вижене – куди вони підуть? До батьків Олексія?
– У них така сама двокімнатна, як і у нас. Батьки Льоші не проти, але Юля не хоче жити зі свекрухою.
– А ви не зможете притулити їх? – Запитала Катя.
– А з нами не хоче жити Льоша. Він із вашим татом не ладнає, – відповіла мама.
– Звичайно, не ладнає. Хто-хто, а наш тато, який на своєму заводі вже тридцять із лишком років працює, не буде спокійно дивитись на Льошу, який відпочиває шість місяців на рік – з листопада до квітня. Татові нерви цього не витримають.
– Я вже всю голову зламала, – зітхнула мама. – Не знаю, що робити. Навіть якщо вони прийдуть до нас, як їх розташувати в кімнаті в шістнадцять метрів?
– Мамо, а чому це стало твоїм головним болем? Чому Юля та Олексій чекають, що ситуацію розрулюватимеш ти?
– А хто? Хіба я зможу спокійно дивитися, як вони йдуть на дно? Я бачу, що їм важко!
– А коли нам із Семеном було важко, ти ж не кидалася нам на допомогу, – нагадала Катя.
– Але ж ви самі справлялися.
– Мамо, а якби ти так не опікувала Юлю і Льошу, може, вони б теж навчилися справлятися самі? Ти не думала про це? А зараз вони вже звикли, що ви з батьком витягуєте їх із будь-якого болота.
– Вони ж самі навіть не намагаються думати. Навіщо? Адже можна просто прийти до мами й запитати: «Що робити»? І мама починає міркувати, де взяти грошей, куди оселити жити, і розв’язує решту питань.
– А що ти радиш мені, покинути Юлю? – Запитала мама.
– Не кидати, а дати їм можливість самим вирішувати, як далі жити! Зрештою – Олексію тридцять років, Юлі – двадцять шість. Вони дорослі люди! У них є дитина, скоро буде ще одна. Час стати самостійними.
– Вони не зможуть.
– А ти дай їм таку нагоду! Або готуйся утримувати всю цю родину до пенсії! Причому не твоєї, а їх, – сказала Катя.
– Але одразу попереджаю: розраховуй лише на свої сили. Ми з Семеном у цьому атракціоні довічної благодійності участі не братимемо!
Через місяць Юля та Льоша оселилися у батьків Олексія. Але прожили там лише три місяці. Після цього Юля, яка готувалася стати мамою, із донькою повернулася у квартиру своїх батьків.
Протягом року Олексій та Юля то сходилися, то розходилися, знову винаймали квартиру, але в результаті все одно розлучилися.
Юля оселилася у батьків уже з двома дітьми – донькою та сином. Вона не працювала, дитина була ще мала.
Аліменти на дітей судом були призначені, але через те, що в Олексія була “сіра” зарплатня, то отримувала Юля дуже мало і нерегулярно. Як кажуть, – за що боролася матінка! Утримуй тепер родичів, поки рак на горі не свисне…
А ви що скажете з цього приводу? Слушно вчинила мати? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
