– Вам не соромно, що мама вашу іпотеку виплачує? – похмуро запитала сестра чоловіка

Я натішитися не могла на свекруху і свекра. З матір’ю чоловіка, повненькою веселухою Оленою Тарасівною, я швидко знайшла спільну мову, а ось мовчазний Іван Сергійович поводився стосовно мене відсторонено, стримано і нікуди не пхав свій ніс.

З першого ж дня знайомства майбутня свекруха почала нахвалювати мене, та цікавитися, коли Ілля зробить мені пропозицію руки та серця.

Більше під її тиском, ніж йдучи на поводу у своїх бажань, за два місяці чоловік запропонував мені стати його дружиною.

Я не стала допікати Іллю очікуваннями, тому відразу ж, не думаючи, погодилася. Наступного дня ми подали заяву до РАГСу, а вже через місяць стали чоловіком та дружиною.

Весілля ми планували зробити скромне, бо дотримувалися погляду, що зайві гроші краще відкласти на покупку майбутньої квартири. Дізнавшись про це, Олена Тарасівна обурилася.

– Весілля раз у житті буває! Ні, не смійте жертвувати весільною урочистістю!

– Мамо, ми вирішили збирати на початковий внесок, – пояснив свою відмову від шикарного весілля Ілля.

– Ми з татом вам допоможемо, тому не переживайте! – почала переконувати нас Олена Тарасівна. – Наш внесок у покупку вашої квартири, і буде вам подарунком на весілля.

Вона щодня тиснула на нас, що ми нарешті здалися, і пішли в неї на поводі. Нам довелося переглянути свої фінансові витрати, та виділити на урочистість пристойну суму.

Свекруха натішитися не могла на те, що ми погодилися з її пропозицією. Відгулявши весілля, ми занервували.

Через місяць, не витримавши гнітючого мовчання, Ілля сам завів розмову з матір’ю, щодо купівлі квартири.

– Мамо, ти пам’ятаєш про свою обіцянку? – примружившись, лукаво спитав чоловік.

– Про яку? – награно здивувалася Олена Тарасівна.

– Щодо початкового внеску, – уточнив Ілля. – Ти обіцяла допомогти нам, якщо ми зіграємо весілля.

– А, ну так!

– Чотириста п’ятдесят тисяч гривень, двісті у нас є, – спокійним тоном повідомив матері Ілля.

– Двісті п’ятдесят, значить, – задумливо промовила Олена Тарасівна, і почухала потилицю.

Було видно, що їй дуже шкода було прощатися з такою великою сумою, яка теж накопичувалася далеко не один день.

Їй нічого не залишалося, як стримати своє слово, і віддати нам двісті п’ятдесят тисяч гривень. За кілька днів ми купили квартиру в іпотеку, в яку й переїхали.

Щойно всі речі були перевезені на нове місце проживання, Олена Тарасівна почала агітувати нас на те, щоб влаштувати новосілля.

– У нас зараз немає на це грошей, – заперечив син, проте мати відразу заявила про те, що візьме всі витрати на себе.

У результаті, на новосілля завітало двадцять гостей, яких покликала активна свекруха. За столом вона похвалилася тим, що у нас важко з фінансами, тому їй довелося взяти на себе організацію та оплату новосілля.

Ілля, слухаючи збуджені промови матері, ледве стримався, щоб не приструнити її.

Однак, найцікавіше чекало на нас попереду. Через дві години, коли гості стали хмільні, до чоловіка підійшла сестра. По стиснутих губах і незадоволеній фізіономії Ілля зрозумів, що Марія чимось дуже незадоволена.

– Молодці ви, звичайно, – висловилася вона в обличчя братові.

Почувши ці слова, чоловік чомусь одразу вирішив, що Марія говорить про новосілля.

– Мама сама вирішила влаштувати цей вечір, ми не хотіли, – заперечив сестрі у відповідь Ілля.

– Причому тут взагалі новосілля?.. Я говорю зараз про іпотеку, – посміхнулася вона.

Брат здивовано підняв брови. Він не міг збагнути, чому сестра раптом так вирішила.

– Нічого мама за нас не платить, – обурився Ілля. – Ти з чого це узяла?

– Як з чого?! Я ж не сама це придумала.

Розгублений чоловік кинув невдоволений погляд у бік Олени Тарасівни й, проковтнувши грудку, що встала у горлі, попрямував до матері.

– Іди сюди!- озирнувшись, голосно покликав він сестру.

Брат із сестрою разом підійшли до Олени Тарасівни, яка діловито стояла з келихом у руках.

– Мамо, яку іпотеку ти за нас оплачуєш? – голосно запитав у неї Ілля.

– Ну, як же?! Ми ж вам двісті п’ятдесят тисяч дали, – безглуздо усміхнулася мати.

– Не дали, а подарували, бо ти сама раніше обіцяла, – поспішив уточнити розгніваний син. – Але ж ти не платиш за нас щомісяця іпотеку!

– Хіба моя допомога вже не рахується? – Олена Тарасівна продовжувала наполягати на тому, що допомагає молодому подружжю з іпотекою.

– Ви подарували нам гроші на частину початкового внеску! Ну, не платиш ти за нас іпотеку. Якщо так, то навіщо всім розповідати про це? – обурився Ілля.

Почувши слова чоловіка, до трійці приєдналася і я, мені захотілося з’ясувати, чому Ілля вичитує Олену Тарасівну.

Дуже швидко я зрозуміла, що трапилося, і теж запитливо дивилася на свекруху. Мені раптом стало так прикро за те, що Олена Тарасівна виставляє нас якимись нахлібниками.

– Ми повернемо вам двісті п’ятдесят тисяч гривень, щоб ви заспокоїлися і не розносили плітки про те, що нас утримуєте! – глухо промовила я, і відійшла убік.

Наступного дня я, без обговорення з Іллею, пішла в банк, та взяла кредит, і мовчки переказала гроші Олені Тарасівні. Лише ввечері я сказала чоловікові про те, що ми більше нічим не зобов’язані свекрусі.

– Не треба було їй спочатку вірити! Краще зробили б усе так, як і хотіли, – пробурчала я.

– Не треба було нічого віддавати мамі, поговорила б і заспокоїлася, – невдоволено кинув Ілля.

– Та ти що? А чого ж ти сам побіг до неї розбиратися? Потрібно було мовчки слухати претензії Марії та ковтати образу! – Відрізала я у відповідь, бо мене зачепили слова чоловіка. – Зате тепер вона не посміє нічого казати…

Чоловік похмуро опустив голову, розуміючи, що я маю рацію на всі сто відсотків.

Рвати стосунки з Оленою Тарасівною ми не наважилися. Ми просто взяли собі на озброєння той факт, що зв’язуватися з нею, собі дорожче.

Чи слушно ми вчинили, повернувши свекрусі “борг”? Чи потрібно було не звертати уваги на її плітки? Як ви вважаєте?