Ранок знову якось не вдався. Підвівся Геннадій пізно, відсипався після нічного чергування.
Зла, знервована дружина Надя вже й обід приготувала, і дітей спровадила до бабусі з дідусем, і закінчувала прасувати постільну білизну. Була неділя.
– Доброго ранку, – буркнув чоловік, прямуючи до ванної кімнати.
– Кому добре, а кому добріше не буває.
І помчала тирада про нестачу грошей, про його нікчемну роботу.
– Вартує він, чи бачите. Усю ніч із книжечкою просиджує, а потім удома спить півдня. Молодий мужик, симулянт! У труні я бачила твою роботу за копійки!
Геннадій щільно прикрив скрипучі двері, щоб не чути більше цього марення. Так, робота в нього поки що така й іншу не знайти.
Заочний закінчити не вдалося через хворобу, важка робота також протипоказана. Йому тридцять три, і життя не вдалося.
Всі ці нескінченні співбесіди закінчувалися тією самою відповіддю:
«Ми вам подзвонимо».
Після ванної він зробив невелику зарядку, випив гарячого чаю з якоюсь булкою. Озирнувся, кухня мала звичайний, убогий вигляд.
Потьоки на стелі вимагали побілки. Новенький чайник з вишнями, останнє придбання Наді, стояв на старенькій плиті, ровесниці хрущовської відлиги.
У кутку гидко бурчав холодильник, потерта плитка на підлозі та стара добротна батарея, на якій сушився запраний, вафельний кухонний рушник.
На облупленому підвіконні цвіла Надіїна герань. Потрібен ремонт, оновлення, гроші, гроші, гроші…
І де їх взяти? Все, що вони заробляли вдвох, йшло на їжу, комуналку та дітей. Вони росли, їм доводилося купувати новий одяг та взуття, це само собою.
А ось вони з Надею цікаво, коли купували собі обновки? Давно це було.
Ось вона і лається на нього: живемо, як безхатько, заробити не можеш, книжки свої безглузді купуєш… І це каже вона, колишній бібліотекар, яка тепер прибирається в будинку якогось багатенького посадовця. Який не чесним шляхом заробив собі на свої хороми.
І змирилася Надя зі своєю роботою, зі своєю долею. А до книжок він у її бібліотеці й знайшов інтерес. І так, іноді купує, ціла книжкова полиця вже.
Діти підростуть, читатимуть, він їх привчить саме до книг, а не до цих гаджетів.
Допивши чай і вимивши за собою кухоль, Геннадій вийшов на балкон, накинувши на плечі стару куртку. Дружина пульнула вслід багатозначний погляд, але він їм знехтував. Скажи хоч слово, і вибухне нова тирада про його нікчемність та її загублене життя.
“Гроші, гроші, гроші – родове прокляття людства”, – згадав він вичитану десь фразу і закурив дешеву цигарку. До цигарок вирішив себе не привчати, недозволена розкіш.
Але думки текли далі, і нарешті перед ним постало глобальне питання:
«Навіщо я, дурень, одружився? Жив би собі спокійно, як хотів. Квартира моя, не її. Працював би та витрачав лише на себе…»
Але тут у нього перед очима з’явилися дві рум’яні мордочки його двійнят, і він лаяв себе за ці думки. Ні, Бог дав, терпи. А з роботою так, треба щось вирішувати.
Він уже майже допалив, хотів було загасити цигарку, як побачив унизу сусіда з третього поверху. Солідного, представницького Едіка.
Той вийшов з під’їзду і ходою попрямував до своєї машини, великого джипа, який привітно пискнув при його наближенні. Чоловік завів мотор, дістав щітку і почав зчищати з машини сніг.
На балкон вийшла Надя і глянула чоловікові через плече.
– Прогріває. Кудись зібрався, жлоб! Навіть у вихідний йому вдома не сидиться, – неприязно висловилася вона. – І все ж напоказ, щоб випендритися! Ну купи собі простішу машину якусь, то ні ж, іномарку наворочену йому давай! Будинок, кажуть, ще будує собі в котеджному селищі, чи ти чув? А лише одна дитина…
– Я плітки подвір’ям не збираю і тобі не раджу. Є гроші то й будує, кому яка справа!
– Саме так, є гроші! А ти…
І помчали знайомі мотиви, але вже через зачинені двері, бо, на щастя, на балконі було холодно, а вискочила Надя в одному халаті. Геннадію не хотілося повертатися до теплої квартири, поки дружина хоч трохи не заспокоїться. Він дістав останню цигарку і знову затягнувся.
***
З під’їзду вийшла миловидна жінка з дівчинкою, одягнені в яскраві спортивні костюми, в руках вони несли лижі, голосно розмовляли про щось, весело сміючись.
Потім посідали в машину, а Едік почав кріпити лижі зверху. Але тут він підвів голову і побачив Геннадія, привітно помахавши йому рукою.
Той відповів і навіть крикнув: “Привіт, Едіку”.
М’яко грюкнули дверцята, з легким гурчанням завівся мотор, і красень джип зник з двору, залишивши на снігу гарний, візерунковий слід від дорогих протекторів.
– Ти з ким привітався, любий? – Запитала Аля, дружина Едіка.
– Та з сусідом Геною. Гарний хлопець, я його давно знаю. Але вічно якийсь опущений, нещасний. Знаю, що хворів певний час, але потім начебто видужав.
– Це Надін чоловік? Так, не дуже у них у родині. Двоє чудових діток, Надя, на мою думку, у Савченка в домробітницях. А Гена цей, де працює?
– Не знаю, Аля. Раніше вартував десь, а зараз я просто не в курсі. Ми рідко бачимося.
– То може їм допомогти якось? – Запитала Аля, але Едік не відповів.
Як допомогти? Матеріально? Це принизливо, але іншого йому нічого на думку не спало.
***
Геннадій замерз, здригнувся навіть у своїй курточці на риб’ячому хутрі та згадав добротний пуховик Едіка. Ні, він не заздрив цьому бізнесменові, щасливому хлопцеві, у якого все склалося в житті.
«Цікаво, чи пиляє його дружина за щось?» – майнула в голові думка, і він почув:
– До магазину мені з чим іти? Останні гроші в гаманці. До зарплати тиждень. Гроші є чи все на свої книжки витратив?
Геннадій витяг гаманець і простяг Наді. Були в нього гроші, небагато, але на магазин вистачить.
– Ось ці поїхали? Бач, як розодягнені. Бачила я їх у вікно. Сідницями виляє йде. Лижниця, прямо! А вчора в такій шубі була, на всіх дивиться зверхньо, цаца, чорт забирай.
– Надя, йди вже в магазин, га? Досить обговорювати людей.
– А що ти їх захищаєш, власне? Вони тобі хто, брат із сестрою? Або дядько з тіткою добренькі. Щось не сильно вони тобі раді були…
Далі вона не знайшла, що сказати, а Геннадій вийшов із кухні з очей геть.
– Ковбасу не їж! – почув він із передпокою. – Це дітям на сніданок. Прийду, будемо обідати.
І вхідні двері нарешті зачинилися. Зітхання з полегшенням вирвалося з його грудей. Часом Надя була просто нестерпною.
Так, він звинувачував себе, що не може їх забезпечити, що вона заробляє більше за нього, тягне на себе господарство, дітей.
Принагідно став думати про Едіка та його родину. Як вони проводять своє дозвілля? Хто прибирає їхню трикімнатну квартиру.
Невже ця ніжка, його дружина? Навряд. Приходить, мабуть, хтось. Ну що ж, якщо можуть собі дозволити…
***
Так, вони багато можуть собі дозволити, хоч Рим, хоч Париж. Що вони там побачать крім магазинів, кутюр’є та бутиків? Ну до Ейфелевої вежі сходять, Колізей подивляться.
А Дюма, Гюго чи Джакомо та Чезаре? Хіба будуть вони знайомитись там з їхніми джерелами та творчістю? А він би став.
Геннадія мрія подивитися світ, побувати в Єгипті наприклад. І ось що там побачить Едік із дружиною окрім пірамід?
Чи читав він колись книгу Йосип і його брати Томаса Манна? Чи знає щось про Аменхотепа чи Ехнатона?
Під ці думки він задрімав. Незабаром повернулася Надя в досить доброзичливому настрої, похід у магазин підбадьорив її трохи.
Вона розвантажила сумку з продуктами та простягла йому книгу. «Вавилон. Прихована історія» значилося на обкладинці. Автор був йому незнайомий.
– У кіоску купила. З собою візьмеш на наступне чергування, – добродушно сказала дружина.
Він підійшов і обійняв її, але тут почув:
– Ти не гнівайся на мене, Гено. Втомилася я, розумієш. До чортів втомилася!
Вони сиділи за столом, їли Надін наваристий борщ, на сковорідці розігрівалися котлети з макаронами, у чарочках біленька, солоні огірочки в мисці. Розмовляли про дітей, розмовляли мирно.
А потім разом дивилися телевізор, якесь вечірнє шоу. Так, ні про що. Скоро їм уже йти за дітьми. І тут пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Едік, знову у спортивному костюмі, але вже у легкому, не лижному.
***
– Чи можна війти? Розмова є, – сказав він, і Геннадій пропустив його до квартири.
Вони пройшли на чисто прибрану Надею кухню. Від чаю Едік відмовився. Одразу перейшов до справи.
– Слухай, Гено. Тут таке діло. Мені у фірмі потрібний помічник. Ти ж у будівельному навчався?
– Так, не закінчив навчання, захворів, не встиг навіть диплом захистити.
– Не біда. Захистиш, я обіцяю. А поки давай до мене, попрацюєш, навчишся. Спочатку велику зарплату не обіцяю, але в нас премії хороші, коли об’єкти здаємо. Поступово увійдеш у курс справи, перспективу зростання ми маємо. Ну як, згоден?
Геннадій втратив дар мови. Скільки будівельних фірм він обійшов, і досвід роботи на будівництві мав непоганий, поки не покалічився на одній із них. Але результат був нульовий. Про Едіка він якось і не подумав, а тут раптом такий успіх!
– Згоден він! – Почули вони голос Наді. – Згоден. Чого тут думати?
Чоловіки засміялися, а Надя вже дістала недопиту пляшку та хрусткі огірочки.
***
І з наступного місяця одягнений у новий сірий костюм та пристойні черевики Геннадій вирушив на роботу. Таке везіння, такий шанс!
Познайомився з колективом та почав швидко заглиблюватися у справи бізнесу.
Він, звичайно, не знав, що вільної посади в Едіка у фірмі не було, але Аля переконала його, що треба знайти, допомогти людині. Та він і сам це відчував. Треба, значить, треба. І знайшов.
Іноді забігала Аля, щоб залишити свою доньку, коли вони з Едіком йшли на якусь презентацію чи театр. Зблизилися вони, хоч і не потоваришували. Але приятельські сусідські відносини краще пліток і недомовок.
А Надя теж змінилася. До Алі їй, звісно, далеко. Та це не обов’язково. Головне в очах перестали бігати злі чортики, і чоловік став у будинку шановною людиною.
Все налагодилося, ремонт не за горами, а там і подорож з дітьми на відпочинок. З чергової премії.
Ні, поки не до Єгипту, а до батька Геннадія до Одеси. Але ж життя змінюється, тому можна і помріяти.
Дай тільки, Боже, здоров’я!
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!
