Цілий місяць я просила чоловіка з’їздити на дачу і розібрати теплицю, що залишилася там, і прибрати басейн.
Масла у вогонь підливала моя мати, яка мало не щодня дзвонила нам та питала, чи їздили ми на свою дачу.
– Минулої суботи й так проганяла чужинців від вашого будинку. Мабуть, ходили та виглядали, що можна поцупити.
– Ох, ви дочекаєтеся! – Осудливо промовила вона. – Хоча ви, напевно, багаті, якщо так розкидаєтеся дорогим майном.
– Я ніяк не можу вмовити Мишка, щоб він звозив мене на дачу, – пробурчала я.
– На електричці з’їзди! – діловито запропонувала вона вихід із ситуації.
– Який сенс мені туди одній їхати? Я сама нічого не приберу, тільки надірвусь, – пояснила я свою відмову.
– Ну або розтягнуть у вас все, або засипле снігом, а навесні під його ж тяжкістю вона порветься, – мати все сильніше й сильніше накручувала мене.
Не витримавши, цього ж вечора я влаштувала Михайлу великий скандал, і зажадала відвезти мене на дачу.
Чоловік запевнив мене, що цієї суботи ми точно поїдемо прибирати теплицю та басейн. Своє слово Михайло дотримав, точніше, я не дала йому забути про дану обіцянку.
У п’ятницю зранку я кілька разів нагадала чоловікові, що нам завтра їхати на дачу. Він з небажанням кивнув, мабуть, подумки докоряючи собі за те, що дав мені слово розібрати теплицю та басейн.
У суботу я ледве розбуркала чоловіка, і тільки до обіду ми поїхали на дачу. Усі півтори години шляху я бурчала на Михайла через те, що він так довго збирався.
– Зараз рано темніє. Не встигнемо озирнутися, як уже почне сутеніти. По темряві все будемо прибирати? – обурювалася я на чоловіка.
Коли ми прибули на місце, я насамперед побігла оглядати замки, щоб перевірити, чи не навідувалися до нас за цей час “гості”, а вже потім вирушила в город.
Яким же було моє здивування, коли я побачила, що басейну на місці немає, а теплиця розібрана і лежить під брезентом.
– Іди сюди! – голосно покликала я чоловіка. – Мишко, скоріше йди сюди!
Чоловік неохоче поспішив на мій крик і здивовано помітив, що ні басейну, ні теплиці немає.
– Дотягнув таки?! Басейн поцупили, доки ти збирався їхати! – Рикнула я на чоловіка.
– Теплиці теж немає.
– Вона лежить під брезентом, – промовила я. – Хтось її розібрав замість нас, і прикрив брезентом. Мабуть, зібрався цієї ночі умикнути.
Михайло з полегшенням видихнув, зрадівши тому, що вдалося зберегти хоч теплицю.
– Давай вантажити те, що лишилося? – Запропонував чоловік, не бажаючи довго стирчати на дачі.
– Ні, не будемо! Найімовірніше, сьогодні злодії знову навідаються, щоб забрати здобич, – я войовничо схрестила руки на грудях. – Ми чекатимемо на них!
– Додому не поїдемо? Який сенс тут стирчати? Чи ти хочеш викликати поліцію? – поцікавився Михайло.
– Зніму їх на відео, про всяк випадок, і вимагатиму повернути басейн, не віддадуть, піду в поліцію! – рішуче заявила я. – Віджени машину кудись, щоб її не було видно.
– Куди я її діну? – невдоволено пробурчав чоловік. – Мені здається, ніхто не прийде, і ти даремно займаєшся нісенітницею.
– Сховай машину! – Знову скомандувала я. – Зажени у двір і накрий брезентом, щоб вона не відсвічувала. Світло в будинку теж у жодному разі не вмикати!
– І довго ми тут сидітимемо? А якщо вони не з’являться? На всі вихідні тут залишимось? – обурено пробурчав Михайло, якого такий розклад не влаштовував.
Однак довго чекати нам не довелося. Через кілька годин я побачила, як до нашого паркану підійшли силуети. Один із них підтягнувся і перемахнув на город. Слідом за ним те саме зробив і другий.
Я шепнула чоловікові, щоб він брав у руки лопату, і йшов за мною, та ввімкнула телефон. Я мала намір втілити в життя озвучений раніше план, і повернути своє майно назад.
Побачивши, що незнайомці увімкнули на своїх смартфонах ліхтарики, і попрямували до брезенту, я вискочила зі своєї хованки, й голосно закричала:
– Ану всім стояти! Поцупили басейн, а тепер вирішили, що й теплицю потягнете! Не тут-то було! Негайно поверніть назад вкрадене, інакше відео потрапить у поліцію!
Незнайомці, зненацька захоплені господаркою дачі, злякано здригнулися, і повільно обернулися на мій голос.
Я ледь не втратила мову, коли впізнала в одному з них чоловіка моєї старшої сестри Галини.
– Василь? То це ти вирішив нас обікрасти? – Я обурено сплеснула руками. – Оце так! Справді, навіщо думати на когось, коли серед родичів достатньо щурів!
У Галини та Василя теж була дача у цьому товаристві. Вона знаходилася за кілометр від нашого будиночка.
– Ні, ні, ти нас неправильно зрозуміла! – замахав руками зляканий зять. – Ми нічого не крали!
– Так? А що ви робили? Допомагали нам прибирати басейн та теплицю? Хіба вас про це хтось просив? – вклинився у розмову Михайло.
– Ну не просив, але Марія Борисівна сказала, що… – ледве чутно промимрив Василь.
Я почула фразу, яку він не домовив, і, хитро примружившись, запитала:
– Що там казала мама?
Розгублений, він збентежено почухав ніс і приголомшив мене одкровенням:
– Марія Борисівна зателефонувала до Галі й запитала, чи потрібен нам басейн і теплиця. Сказала, що ви не прибираєте нічого, бо наступного року собі купите все нове.
– Ну ось ми й вирішили, навіщо добру пропадати й спочатку забрали басейн, а зараз прийшли по теплицю. Ми не знали, що ви самі зібралися забирати.
– Зателефонувати нам, та уточнити, хіба не можна було? – єхидно поцікавилася я. І чому вночі, а не вдень?
– Якщо ви не повернете нам басейн, я напишу заяву в поліцію. До речі, я усі твої одкровення записала на телефон!
Почервонілий від сорому зять пообіцяв протягом пів години повернути басейн на місце. Після того, як він віддав вкрадене, я почала дзвонити матері, та вимагати пояснень.
– Нічого не хочеш сказати? – прогарчала я в слухавку.
– А що маю?
– Ти чому вирішила, що можеш розпоряджатися нашим майном? Ми приїхали, а зять обкрадає нашу дачу!
– До чого тут взагалі я? – незворушно спитала вона. – Самі між собою і розбирайтеся!
– Ти ж їм сказала, що нам не потрібні ні басейн, ні теплиця, і що ми купимо собі все нове! – розізлившись на матір за те, що вона виставляє себе невинною, запитала я.
– А ти хотіла, щоб чужі їх забрали? Хай краще вже свої, – сердито відповіла мати.
– Тобто ти нічого поганого в цьому не бачиш?
– Ні!
Зрозумівши, що розмовляти з матір’ю марно, я поклала слухавку.
Ми забрали речі в багажник, і поїхало додому. Відтепер я вирішила, що більше нізащо не залишатиму надовго на городі ні басейн, ні теплицю.
А ще я вирішила, що у мене недолугі родичі, які прийшли до мене на дачу під покровом ночі, щоб просто “взяти” мої речі! Як на мене, це по іншому називається!
Вони хотіли просто нишком поцупити моє майно! А ви як вважаєте, у мене є підстави для обурення? Розрадьте нас, будь ласка!
