Бабуся сиділа біля ліжка чоловіка і мокрою ганчіркою протирала його гаряче чоло.
– Васю, я все зізнатися хотіла і не наважувалася. Обдурила я тебе, не мій ти чоловік!
Старий розплющив очі й здивовано глянув на дружину.
– Не перебивай тільки, бо раптом розлучимося навіки, а я так і не розповім. Пам’ятаєш, ти після вітчизняної в наше село забрів випадково?
– Я тоді ще остовпіла спочатку, а потім на шию тобі кинулася. Переплутала. Дуже вже ти на мого чоловіка був схожий, тільки мені похоронка на нього прийшов, а тут ти, живий.
– Я подумала, що помилилися папірцями й чоловік мій повернувся, кинулася до тебе, та одразу зрозуміла, що обізналася. Червоніла, перепрошувала потім і переночувати в сараї пустила.
– Вранці ти вирішив двері в сараї трохи полагодити, а на тебе балка візьми, та впади. Я вже думала і тебе ховати доведеться, та дивлюсь дихаєш – живий значить.
– Лікаря покликала, а він сказав, що міцний чоловік попався, тільки пам’ять трохи відбило, а в цілому легко відбувся. Тоді я й вирішила тобі сказати, що ти мій чоловік.
– Чоловік ти міцний, видний, а після такого лихоліття одній із двома дітьми не впоратися. Сказала, а ти й повірив.
– Потім уже совість мучила, та звикли один до одного, злюбилися ми з тобою і міняти нічого не хотілося.
– Зараз ось тільки каюся, що за тебе все вирішила. Може життя твоє інакше б склалося.
Василь подивився на неї мовчки хвилину і раптом розреготався.
– Недолуга ти стара, яке ще інше життя, я ж тебе все життя любив. Зайшов тоді у твоє село, правда, випадково, зате залишитися сам вирішив.
– Я ж як тебе побачив – закохався одразу, а як підступитись не знав. Вирішив, що допоможу трохи по господарству, може придивишся і не проженеш, і тут ця балка, як шандарахне по голові – аж усе потемніло.
– Прийшов до тями – лікар тут і ти клопочешся біля мене, тож попросив я його про амнезію набрехати трохи, щоб у твоєму будинку затриматися.
– Тут ти мене здивувала з звісткою про чоловіка, але я навіть зрадів, що мені вигадувати нічого не доведеться.
– Дурень ти старий, – усміхнулася бабуся. – Раніше сказати не міг? Хоч посміялися б разом.
– Хотів, та якось ніколи було. То старших підіймали, то ще трьох молодших ми з тобою народ или, – підморгнув чоловік. – Так все життя і тягали страшні свої таємниці, а вони виявилися й не таємницями зовсім.
– Добре, хоч зараз з’ясували, а то насмішили б ангелів-охоронців своїми оповіданнями, – сказала старенька. – Тільки ти, Васю, не вми рай давай. Не залишай мене тут одну, я ж не зможу без тебе.
– Чого ти нюні розпустила, стара, все буде нормально, – заспокоїв її чоловік. – Годі біля мене сидіти, спати лягай. Ранок вечора мудріший.
Вони лягли, але вона спала неспокійно. Мабуть, думки про погане металися в її сивій голові й заважали відпочивати.
Вранці прокинулося зрання. Ліжко порожнє. Защеміло тривожне серце. А ні, – сидить він на ґанку, димить. Видихнула. Цього разу мимо пройшла кістлява, отже, поживуть ще трохи, поскриплять разом.
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити нові, цікаві публікації!
