Вчинок мами вибив мене з колії. Знаючи, що в мене непроста ситуація з грошима, замість того, щоб допомогти матеріально, вона навіщось купує собі машину.
Складно часом уявити, який поворот долі чекає на тебе в майбутньому, навіть у найближчому. Живеш, ні про що не думаєш, відбиваєшся від дрібних проблем, що постійно прилітають, і викликів. І якщо ти сильно розслабляєшся, то обов’язково щось відбувається.
Я з Любою знайомий вже 6 років, 4 з яких ми одружені. Живемо хоч і не багато, але й не бідно, є й діти, два хлопці – 1 та 3 роки. Є й машина з квартирою. Машина – стара, дісталася від батька, а квартира – в кредиті, натомість своя! Дорогої техніки давно не купували, у відпустку теж не їздимо, хоча дуже хочеться і дітям корисно.
Відразу після весілля ми з дружиною переїхали до орендованої квартири. Нехай не в центрі, але в чисту та з приємним ремонтом. Щасливо прожили рік, але як часто буває, коли живеш на оренді – треба бути готовим до всього.
Ось господар, через рік, ввічливо, але наполегливо нас попросив з’їхати – вирішив продати квартиру. Довго ми не сумували, бо саме напередодні дізналися чудову новину: ми скоро станемо батьками!
“Робити нічого – жити десь треба” – подумали ми та попросилися до моєї мами. Все ж таки не чужі люди принаймні на весіллі мама говорила саме так! Яким же було моє здивування, коли вона не тільки відмовила, а й пояснила причину. Виявляється, мама “тільки жити почала”, а “з вами доведеться собі у всьому відмовляти”.
Ні тиші в будинку не буде, кухню, знову ж таки, ділити якось треба. І найголовніше, коли у нас з’явиться дитина, про спокій у будинку можна буде забути, чого категорично мама не потерпить. «Або радикальні рішення, або шукайте іншу квартиру!».
Люба моя дуже засмутилася, я теж був пригнічений. Мене зрадила власна мати! Подумавши, що снаряд не падає в одну вирву двічі, наважилися приїхати на розмову до батьків Люби. Вже удвох для підтримки один одного. Та й нам двом буде важче відмовити.
Тесть з тещею зраділи нашій новині про те, що вони незабаром стануть бабусею та дідусем. Можливо, це зіграло нам на руку, а, можливо, просто вони порядніші люди. Так ми переїхали до них.
Після появи малюка, коли радість від першого онука почала відходити на другий план, на перше місце вийшли сварки, нерозуміння, конфлікти. Я розумів, що Любі нелегко – Діма дуже примхлива дитина.
Ще й прокидається кілька разів за ніч, а встає, коли на годиннику ще й шостої ранку немає. Але батькам можна було бути спокійніше – все ж таки власна дочка і єдиний онук!
Щоб остаточно не псувати відносини з ними – ми зважилися на покупку квартири. На початковий внесок по кредиту було відкладено невелику суму – працював я «на знос»: вдень на основній роботі, а після роботи таксував. Приходив додому лише спати.
Зрадівши нашому рішенню про купівлю квартири, батьки дружини теж додали грошей. А тут ще вдало зійшлися зірки: і ставка по кредиту знизилася, і будинок, що сподобався, майже добудувався, і на початковий внесок суми було достатньо!
Не встигнувши переїхати від батьків, ми дізнаємося, що чекаємо другу дитину. Трохи не вчасно, звичайно, але вже як вийшло. Зрештою, все що не робиться – все на краще!
До народження Сашка ми вже переїхали до своєї нової квартири та навіть встигли зробити ремонт. На ремонт пішли усі запаси грошей, ще й кредит брати довелося. Почав працювати ще більше, братися за тимчасові підробітки. Дружину з дітьми почав бачити лише вночі.
Вранці я йду на роботу – вони ще сплять, а коли повертаюся пізно увечері – вже сплять. Бабусі не поспішають допомогти возитися з онуками – у будні працюють, а у вихідні – чи самі відпочивають, чи на городі влітку. Ми з Любою навіть заздримо друзям, у яких діти постійно у бабусь у гостях, і часто залишаються там на ніч, дозволяючи батькам відпочивати та більше проводити час один з одним наодинці. У нас це лише мрії.
Коли ти постійно в напрузі через брак грошей і відсутність допомоги від батьків, дуже боляче сприймаються будь-які новини щодо цих тем. Яке ж було моє здивування, коли на день народження сина мама приїхала на новій машині! Хоча й попередня була ще відносно нова і не ламалася.
Могла б і нам допомогти з кредитом чи машиною, але ні, купила собі! Наче їй начхати на добробут сина та онуків!
– Ти вже дорослий і мусиш сам відповідати за себе та свою сім’ю – висловила вона мені. – Самі планували дітей до того, як “встали на ноги” – от і думайте тепер, як вам жити. Своїх дітей я виростила та хочу пожити для себе! Мої гроші – це мої гроші!
Після зіпсованого дня народження я сказав своїй мамі, що якщо їй все одно, що відбувається з нами – то й з онуками не спілкуватиметься, тим більше, що бачилася вона з ними лише на свята.
Розумію, що я чоловік і маю заробляти сам, але в житті ситуації бувають різні. Своїм хлопцям, коли виростуть – я точно допомагатиму більше, ніж собі. Як кажуть, все найкраще – дітям.