Сонячний недільний ранок. Я відкриваю заспані очі, солоденько потягуюся, першим ділом беру до рук телефон. Окрім пари дзвінків від мами є ще дещо. Гнівний лист на вайбер з боку вчителя моєї доньки.
Спочатку вивчаю уважно написане. Мало що зрозуміло. Зву Діну, вона пояснює, що вчительці не сподобалося як вона виглядає. Вона неодноразово робила зауваження дитині щодо того, що треба мати скромнішу зовнішність.
На моє запитання в чому полягає вульгарний вигляд, в якому звинувачують мою дитину донька відповідає:
-Мама, не повіриш, через те що я руда, в мене голубі очі і гарна фігура.
Ну дійсно, який жах, у мене донька від природи має вогняне волосся, правда не заплітає його в недолугі резинки як більшість дівчат, а ще вона вибрала собі висок.
Ну, я звичайно спочатку не була в захваті від всього цього, але як то кажуть волосся не зуби – відросте. А от з приводу одягу і макіяжу теж треба спорити. Якщо дитину Бозя нагородив шикарними віями, яскраво бурим кольором брів, гарною фігурою, то чому вона має ховати це все за мішковиті спідниці, адже в неї все життя попереду.
І тут дзвонить мені все та ж вчителька. Просить завтра прийти в школу. Діну ми вдягнули так само звично як завжди. А от я, трішки причепурилася. Надягла кращий свій діловий костюм, який підкреслює всі достоїнства, гарні лаконічні туфлі на каблуку, зробила акуратний макіяж і пішли ми з донькою.
Заходимо до класу і тут мені стало зрозуміло. Вчителька років 30, в сірому кардигані зливається з кольором стін і підлоги, а коли стоїть спиною то і з дошкою. І знаєте що в неї? О жах, з-під темно вифабуваного волосся витискається світла волосина, не сива, світла, і взагалі видно що вона блондинка, тому що не фарбовані корні її здають. Манікюру нема, не те щоб лаку, зовсім ніякого, нігті неохайні з брудом. Спідниця не така вже й довга у самої, щоб мою дитину ображати.
Сідаємо із Діною за парту, а вчителька рот відкрила і дивиться на мене. Каже, тепер ясно, що це мама фарбувала волосся, а лишки фарби доньці віддала. Ні, ну є мізки в людини? Вона викладає предмет у малої вже 2 рік, і тільки побачила, що у неї руде волосся? Я коректно і тактовно намагаюся пояснити, що це така зовнішність від природи. І вії, і фігура, на якій відмінно все сидить, одягни навіть мішок, буде ефектно.
Коротше вчителька в шоці, каже яблуко від яблуньки не далеко. Я зрозуміла що говорити нема там з ким та й пішла по своїм справам.
Ввечері приходить мала і розповідає, що вона, тобто вчителька змусила всіх дівчат зтерти і вмити макіяж. Ну, моя Діна в числі жертв. Але донька не розгубилася, каже, якщо я вмиваюся ви назавжди полишаєте ідею з цим недобулінгом. Донька при усіх дістає серветки з сумки і починає протирати обличчя. І вуаля, нічого не сталося.
Особисто я зовсім не зрозуміла в чому була проблема? І чи була взагалі? Це був черговий привід звинуватити в чомусь мою дитину, чи просто самоствердження за наш рахунок. Ну хіба не видно де своя краса, а де намальована?
