У нас із мамою з дитинства є деякі складнощі у спілкуванні. Розумієте, вона сильна жінка і хоче, щоб завжди було, як вона скаже. Особливо те, що стосується мене.
Братами ж, навпаки, займався батько: вчив їх різним чоловічим справам, брав у походи. А я з мамою застрягла на тому, що господиня в будинку не повинна лінуватися, а значить, тримай-но ти, Олю, нове завдання по дому. І так завжди.
Я люблю маму, але коли від тата отримуєш тільки позитив, жарти та подарунки… Думка формується якось сама собою. Причому брати зі мною абсолютно згодні.
Вони не раз і не два кожний сварилися з татом. Через те, що він на них часто лаявся, коли ті робили щось неправильно. Зате до мами ставлення дуже хороше. Ось така сім’я.
Я звикла до такого ставлення і навіть думала, що у всіх справи плюс-мінус так само. Але дівчатка у школі розповіли, що мають іншу, більш традиційну модель стосунків з батьками. Я ще, пам’ятаю, здивувалася. Але особливого значення цьому не надала. Ну що вдієш, кожен живе, як йому зручно.
Після закінчення школи я вступила до інституту. Повірте, я знаю про те, якими хитрими і брехливими можуть бути хлопчики, набагато краще за вас.
Я у цьому повністю впевнена. Тому що мама буквально проводила мені лекції на цю тему. Вона хотіла, щоб я берегла себе і не піддавалася чоловічим чарам, мабуть, до сорока років. Смішно згадати. Не дивно, що зі своїм нареченим я познайомилася на першому курсі.
Ми довго зустрічалися. Не подумайте, я не боялася, що мої батьки дізнаються про Андрія. Ми ж не якась секта, їй-богу. Просто були особливості виховання та страхи щодо мого майбутнього.
І взагалі, я ж молодша дитина та ще й дівчинка. Навіть брати хотіли більше дізнатися про мого хлопця, вони, до речі, про нього дізналися одними з перших. Загалом у цьому не було нічого дивного.
Вже перед весіллям я оголосила батькам, що не хочу пишного свята. Краще взяти ці гроші та вирушити з коханим на відпочинок. Насолодитися відпочинком подовше. Щоби були справжні позитивні емоції, а не натягнуті посмішки для гостей. Це ж раціонально, хіба ні?
Але мама, як завжди, пішла всупереч. І перед родичами буде ніяково. І я сама потім собі докорятиму, що навіть у сукні не покрасувалася.
Потім ще мати захотіла познайомитися з батьками Андрія. Вони живуть у одному великому будинку, всі разом. Андрій теж пропонував мені там жити, але я відповіла, що подумаю.
А що, місця там дуже багато: три поверхи, кожна родина має окрему кухню, ванну. Вихід теж окремий, тож це не той випадок, коли треба буде щодня бачитися з родичами чоловіка або тим більше їм готувати.
Щоб хоч у чомусь поступитись мамі і, отже, отримати її згоду, я пішла їй назустріч. Погодилася, щоб ми всі посиділи разом, за одним столом. Майбутні родичі ж, як не крути. Тато теж погодився, а брати відмовилися, сказали, що вони завжди будуть згодні з моїм рішенням. І на тому спасибі.
У призначений день ми приїхали на зустріч. Усі зняли верхниій одяг, навіть подарунки якісь купили. Нас тепло зустріли, запросили за великий та щедрий стіл. Загалом, мої переживання потихеньку розсіювалися. Але це був лише початок. Далі справи пішли лише гірше та гірше.
Весь вечір мій свекор жартував жарти, підливав гостям, розважав. Загалом поводився як привітний господар. А от свекруха – навпаки. Поводилася як залякана сіра миша. Коли вона відкривала рота, чоловік її лише критикував і висміював. І діти її поводилися з нею так само. Просто кошмар.
Добре хоч, мій Андрій займався шашликами і переважно його зовсім не було видно. Поки свекор не згадав свого молодшого сина і не покликав його до себе.
Він запропонував тост за нас, за нашу міцну сім’ю та майбутні перспективи. Але потім і свекруха теж хотіла взяти слово і… Андрій її перебив.
Причому перебив не якось ніяково, а зі знанням справи. Наче він уже багато разів робив щось подібне. І навіть бровою не повів. Тоді моя мама встала і сказала, що нам час їхати додому.
Свекор, звичайно ж, почав її зупиняти, просив залишитись і так далі. Але тоді вже й тато підтримав маму. Він сказав, що йому, та й нам усім, соромно бути з людьми, які так не поважають свою маму та дружину. І вони б не хотіли для мене такої долі. А значить, весілля вони не підтримують, і взагалі нам вже час.
Свекор хотів почати виправдовуватися, але потім подумав і пішов кудись углиб двору. Брати Андрія наслідували його приклад. І тільки Андрій відвів мене убік і запитав, що відбувається, що не так із моїми батьками.
Я відповіла, що нам треба додому. А з ним ми поговоримо завтра, коли емоції вщухнуть. Він погодився, але було видно, що він був здивований.
Дорогою додому ніхто не сказав мені жодного слова, тільки мама запитала, чи згодна я з їхнім рішенням. Я відповіла, що мені треба подумати.
Наступного ранку я написала Андрію, що мені потрібно взяти невелику паузу і вирішити, як бути далі. Тому що весілля — справа серйозна, і для цього мають бути ідеальні умови.
Але, чесно сказати, я сама не знаю, як вчинити. Я люблю Андрія та хочу бути з ним. Але та сцена в його будинку… Я справді не можу зрозуміти, чому вони всі так поводилися з його мамою, невже в їхньому розумінні це нормально?
А потім на її місці можу опинитися я? Я такого собі не хочу, не бажаю зовсім. Але зривати через це весілля… Допоможіть, може, у мене просто звичайна параноя перед заміжжям?
