Життя не за планом: “Про діловій жінці та порожній квартирі, в якій тебе ніхто не чекає …”.
З дитинства я хотіла бути мамою. Не знаю, хто в мене вклав такі життєві установки. Просто так було завжди. Аж до 25 років я думала, що буду мамою кількох дітлахів.
Своє майбутнє бачила тільки в якості мами. Може на мене вплинули розповіді бабусі (у неї було шестеро дітей), може приклад мами (у мене двоє братів і сестра).
У віці 25 років я переглянула свої погляди на життя. Хоча не так! Мені довелося переглянути плани на життя відразу з кількох причин. Від мене пішов чоловік (єдиний чоловік, якого я любила) і я дізналася, що безплідна.
Друга звістка мене остаточно вибило з колії. Причому обидві події в моєму житті тісно пов’язані між собою. Чоловік пішов тоді, коли дізнався, що я безплідна. Зараз, звичайно, розумію, що якби по-справжньому любив би, то не кинув мене.
Є ж альтернативні варіанти. В крайньому випадку можна б було взяти діток з дитячого будинку. Краще раніше кинув, а не коли б я була з двома-трьома дітьми.
Після перерахованих вище подій я стала днювати і ночувати на роботі. Залишалася якомога довше в стінах офісу, бо вдома було самотньо – хоч вий. Я не хотіла повертатися в порожні 24 квадратних метра.
За рік такий режим став для мене звичкою.
Вже до 27 років мене зробили керівником відділу. Чесно, я нікого не підсиджувала. Просто працювала за трьох і знала свою роботу на п’ять з плюсом.
Вже до 29 років стала керівником філії.
Є чоловік, з яким іноді проводжу час, але це не серйозно. Сім’ю з ним будувати не хочу і не буду. Він для мене – просто зручний варіант. Запросила коли треба, а коли треба сказала бувай.
Сенсом життя для мене стала добре зроблена робота.
Я не вибирала таке життя. Це життя зробило мене такою. Забавно, що ти будуєш плани, а потім в один момент все перевертається з ніг на голову і ти сувора тітка в діловому костюмі і порожній квартирі, в якій тебе ніхто не чекає.
