Разом з чоловіком вже 10 років. Коли одружилися, мені було 26, а йому – 44.
Пристойна різниця в віці мене не бентежила. Я була задоволена своїм вибором: він стрункий, розважливий і надійний. У той час, як однолітки тільки те й робили, що ходили по клубах, він забезпечував мене і народженого після весілля сина. Багато часу проводимо разом, після роботи чоловік завжди поспішає додому, прагне радувати мене і дитину. Я – його перша дружина, дітей до мене теж не було.
Дорослий, самодостатній, до того ж без лівого багажу за спиною. Хіба ще про щось можна мріяти? Ідеальний чоловік!
Але останнім часом я стала відчувати себе неповноцінно. Родичі, коли дізналися, хто мій обранець – злегка остовпіли. Такої різниці у віці вони не очікували, але від заміжжя не відмовляли.
Зараз же я все частіше дивлюся на себе, чоловіка і сина (чоловік хоче, до речі, ще одну дитину) і замислююся: що ж буде через 10-20 років? Чи зможе чоловік і далі перебувати в бадьорому настрої, чи зуміє займатися вихованням другого малюка?
До того ж навколо все такі молоді і активні, куди не прийдеш. Сидять в закладах молоді дівчата з молодими хлопцями, а я – з без 5 хвилин пенсіонером. Невже це так на мене тиснуть косі погляди оточуючих і громадська думка ?!
У кого теж велика різниця у віці, відгукніться!
