Вже п’ять років ми з Максимом живемо у шлюбі, і донедавна не знали горя. Майже не сварилися, всі конфлікти вирішували мирно, та з любов’ю. А потім усе швидко змінилося із за свекрухи, куди ж без неї. Правильно кажуть, що мати чоловіка іноді буває гіршою від лютого ворога!
Я завжди називала свекруху на ім’я та по батькові, і всіх це влаштовувало, в тому числі її саму. А що, зручно: «Ірино Андріївно, чи не бажаєте пообідати сьогодні у нас? Ні? Ну і слава Богу”. Однак ідилія виявилася недовгою – вона погуляла на весіллі сина подруги, і з того дня стареньку ніби підмінили.
Річ у тому, що невістка того хлопця називає свекруху не інакше, як «мама», причому із задоволенням. Ірина Андріївна спочатку цього не оцінила, а потім раптово зрозуміла всю красу подібного відношення. Вирішила, що у такий спосіб дружина сина висловлює свою покірність і «обіцяє» турботу.
Саме після цього усвідомлення і почалися мої пригоди, які тепер реально можуть спричинити руйнування сім’ї. Того вечора мій Максим знову повернувся від своєї матусі в жахливому настрої, сів вечеряти, почав серйозну розмову.
– Не знаходиш, що ти якось надто зневажливо ставишся до моєї мами?
– Тобто? В чому полягає моя зневажливість?
– Ну, а як ти її називаєш … Ніколи не замислювалася?
– На ім’я по батькові, – я зніяковіла, намагаючись зрозуміти зміст претензії. – А що не так? Мені треба звертатися до неї за титулом, «ваша світлість»?
– Ще й знущаєшся?
Слово за слово, посварилися. У запалі сварки благовірний сказав, що всі нормальні невістки називають свекруху «мамою». Я хотіла було відповісти, що саме Ірина Андріївна обійдеться, а якщо сильно страждає, то, але … осіклася.
– Якою “мамою”? Ти хочеш, щоб я так називала свою свекруху?
– Так. Хочу. Вона переживає через це.
– А ти знаєш, що таке звернення потрібно заслужити. А поки, йдіть ви під три чорти, мої дорогі.
Ну і все, з того дня все шкереберть. Якщо раніше ми вечори проводили разом, лежали, обійнявши диван, то тепер сухо перемовляємося за вечерею, після чого вирушаємо спати. Про вихід в люди, та інші принади сімейного життя вже й мовчу.
А свекруха все ніяк не заспокоюється – постійно під’юджує Максима, підбиває його на те, щоб він мене дотиснув. Дуже вже зачепило Андріївну, що я її мамою не кличу. Але, і у мене є межа терпіння, свій запас міцності. І він почав добігати кінця. Вирішила поговорити з свекрухою, щоб розставити всі крапки над «і».
– Ірино Андріївно, – почала я, заїхавши до свекрухи після роботи, – що відбувається? Чому ви розбиваєте мою родину?
– А що таке? Чи в тебе совість прокинулася? – свекруха підняла брову, зобразивши здивування.
– У мене вона й не засинала. на відміну від вашої. Значить так, або перестаньте вносити розбрат у наші з Максимом стосунки, або я подам на розлучення. І знайте, мамою я вас кликати не буду в жодному випадку. Запам’ятали?
– Подивимось, подивимось…
На цьому розмова закінчилася. А наступного дня Максим звинуватив мене в тому, що я нахамила його матері. Вона йому наплела, що я ввірвалася до неї розлючена, лаялася, ображала. І, що найприкріше, вірить він їй, а не мені. Після цього свекруха хоче почути від мене “мама”… Це глузування?
Вирішила ще раз спробувати щастя – зателефонувала Ірині Андріївні, набравшись мужності та терпіння.
– Навіщо ви так робите? Зрозуміло, на мене вам байдуже. Але подумайте хоч б про сина! Він місця собі не знаходить, перебуваючи між двома вогнями, – я намагалася говорити максимально спокійно, але хвилювання зрадливо вривалося в голос.
– Він із відьмою живе, і це мене турбує найбільше на світі. Відьма – ти, якщо не зрозуміла через недолугість.
– Тільки через те, що я вас не називаю так, як вам хочеться?
– Ти знаєш, – свекруха посміхнулася, – це багато про що говорить. Зокрема, про твоє небажання підлаштовуватися під близьких людей.
Ось як… Тепер з’ясовується, що я ще й підлаштуватися повинна. Конфлікт дійшов точки кипіння, вийшов на новий рівень і, як мені здається, я не витримаю. Подам на розлучення, нехай Максим сам розбирається зі своєю не сповна розуму матір’ю. НАБРИДЛО! Я вважаю, що це кінець! Але підлаштовуватись ні під кого не збираюсь!
