Відмовилась сидіти три тижні з трьома внуками, тепер ворог для доньки

Мені цього року виповнилося п’ятдесят шість. Вік, звісно вже не молодий, але ще не критичний. З чоловіком розлучилася понад десять років тому, і з того часу ні про які серйозні стосунки навіть не думала. Досить, натерпілася я від колишнього, що більше ніяких відносин ні з ким не будувала. Досі як згадаю його нетверезі гулянки, так здригнуся.

Зате тепер живу на втіху. Квартира своя, трикімнатна, простора. Нікого не треба обслуговувати. Краса! Що хочу, то і роблю.

Ну а що? Донька доросла, сама вже давно мати, троє дітей виховує. Живуть вони із чоловіком від мене окремо, взяли квартиру в іпотеку. Кожен має своє життя. Мене влаштовує, що нікому нічим не зобов’язана. Принаймні, я так думала. Але помилилась. Я ж бабуся! Так сказала мені дочка. А починалося все безневинно:

-Мам, погуляй з онуками годинку. Мені треба збігати у справах.
-Мам, пограйся з дітьми трохи, я захворіла, хоч трохи відлежуся.
-Мам, візьми малу до себе на вечір, нас із Толиком у гості запросили.

Я залишала усі свої плани та займалася з онуками, таки рідні, нічого не вдієш. Але поступово дочка стала нахабніти та вже не просити, а вимагати. Тепер я вже була зобов’язана виховувати її дітей навіть частіше, ніж вона сама. Зрештою я не витримала:
– Наталко, скажи, ти навіщо їх народжувала, якщо не справляєшся з ними?

Відповідь приголомшила:
– Ти ж Бабуся! Я думала, що ти допомагатимеш мені.

Та з чого це? Мені ж ніхто не допомагав. Звісно, першому онукові я зраділа. Коли дочка чекала дитину знову, похитала головою, не розуміючи, навіщо їй друга дитина, якщо перша ще навіть у садок не ходить. А коли Наталка сказала, що знову чекає третю, тільки покрутила пальцем біля скроні.

Живуть бідно, її чоловік Толік – звичайний будівельник, вона до свого вічного декрету була вчителем. Нічого надприродного та надприбуткового. Рідний батько Наталки жодного разу копійку їй не переказав, сам голодранець. Ще й жадібний без меж.

Але це все лірика. Вчора Наталя прийшла до мене в гості разом із дітьми та заявила, що хоче залишити їх у мене на три тижні, поки вони з Толиком будуть відпочивати в поїздці по країні. Я так і сіла.

– А мене запитати ви не збиралися? Чи хочу я три тижні витрачати свої нерви на онуків? Мені це потрібно?
– Ти ж Бабуся!
– А Ти – мама!

Ми посварились, і Наталка пішла. Вдома поскаржилася на мене зятю, він подзвонив і теж висловив усе, що думає про мене. А коли я запитала, чому вони не хочуть взяти дітей із собою, заявив, що це дуже дорого, і довгоочікуваний відпочинок буде просто зіпсований.

– Послухай, Толік, – вирішила я поставити крапку у розмові. – Якщо вам дуже треба, то домовмось. Послуги няньки коштують дорого. Я погоджуся на шістсот гривень на день. Двісті гривень за одну дитину. Платіть і їдьте куди завгодно, мені все одно.

Зять нічого не відповів і кинув слухавку. У відпустку вони таки поїхали, але перед тим відвезли дітей іншій бабусі, матері Толіка. Вона живе в селі й хоча невістку терпіти не може, онуків прийняла. Наталка не втрималася і зателефонувала мені, щоб розповісти про це.

-До речі, свекруха зробила це абсолютно безкоштовно. І якщо раптом їй щось знадобиться, ми теж їй допоможемо. А тобі тільки якщо ти заплатиш, мамо! І взагалі, забудь про нас. І про онуків теж, зрозуміла?

Я тільки засміялася у відповідь. Боже мій! Яка драма! Навіть не знаю, як це переживу. А ні! Я знаю. Поїду в санаторій та відпочину там від усіх. А якщо вже зі мною щось трапиться, завжди є лікарі, доглядальниці, соціальні працівники. Зрештою, не пропаду, я в цьому певна.

Ну а якщо вже зовсім притисне, пущу до себе того, хто доглядатиме мене, а потім отримає мою квартиру. Хоча, гадаю, Наталка на той час і сама заспокоїться. Не віриться, що вона відмовиться від моєї трикімнатної, аби мене не бачити. Жадібна вона і нахабна. Вся в татка.

You cannot copy content of this page