Дочці 18 років, виховую без чоловіка, живемо втрьох з бабусею.
Дочка поступила в хороший університет, за власним бажанням, на бюджет. Про проблеми з навчанням я дізналася з дзвінка декана.
Це було перед першою сесією. Виявилося, що моя дочка прогулює пари і частіше не буває на заняттях, ніж буває.
Дочка пояснила цю ситуацію тим, що їй важко адаптуватися на новому місці (вона вчиться в іншому місті), що їй важко жити в гуртожитку, обіцяла виправитися. І я їй повірила.
Стипендії її позбавили, пригрозили, якщо буде прогулювати – виженуть.
Я вирішила, що дочка дійсно візьметься за навчання, відновить стипендію (для нашої сім’ї матеріальне питання стоїть гостро).
На мої питання про навчання, стосунки з подругами відповідала, що все добре, навіть вийде на стипендію. Ближче до сесії до мене зателефонували з деканату і повідомили про те, що стоїть питання про відрахування дочки з університету.
Тут і почався кошмар: розмови про самогубство, неявка на іспити. З горем навпіл 3 іспити здала, а решту перенесли на осінь. Були у психолога, вона 2 рази сходила, а потім сказала, що їй психолог не потрібен.
За рекомендаціями психолога домовилися з нею про те, що вона влаштується влітку на роботу, або буде допомагати по господарству і паралельно займатиметься предметами, які належить перездати.
В результаті роботу знайти не може (обіцяли зателефонувати, але не передзвонили), вдома, якщо приготує 1 раз їжу, говорить про це 3 дні, прибере в квартирі-та ж історія. До іспитів не готується, сидить удома і читає запоєм художні книги (коли не ходила на заняття, залишалася в гуртожитку і читала книги).
Останній наш конфлікт зовсім вибив мене з колії: вранці пішла з подругою влаштовуватися на роботу, їй сказали, щоб підійшла за іншою адресою, але вона вирішила піти краще погуляти з подругою. Повернулася додому пізно і на мої питання про працевлаштування відповіла, що сходить завтра (а завтра-субота).
Тут же вона сказала, що їй нема чого влаштовуватися на роботу, що я повинна її годувати просто так, стала вимагати аліменти батька (він їх вже рік не платить, по досягненню повноліття), обзивати мене.
Я не витримала і гримнула на неї. Вона стала на мене замахуватися, я викликала поліцію, це її трохи налякало.
Зараз не знаю, як далі жити. Вона закрилася в кімнаті і виходить тільки в туалет. Намагалася з нею поговорити, але вона анітрохи не розкаюється в скоєному. Як вийти з цієї непростої ситуації?
