Ми завжди з моєю донькою були подругами. Ділилися секретами, вона ніколи від мене нічого не таїла. А зараз щось помінялося. Відтоді як вона почала жити з своїм чоловіком все інакше.
Ще в школі, як зараз пам’ятаю, всі оцінки, поведінку інших дітей, всі питання моя Маринка завжди обговорювала зі мною. Я могла дати їй пораду, ніколи не сварила.
Коли вона познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком, то стала якоюсь дуже закритою. Ні, не подумайте, ми багато проводимо разом часу, сміємося, жартуємо, донька в гарному настрої, але більше своїх секретів не розповідає, не ділиться і тим, що в них в сім’ї. Я запитую, а вона каже що все нормально.
Нещодавно приходжу до них, а вона сидить, і видно ж що заплакана. Очі на мокрому місці. Запитую що сталося, вже собі такого нафантазувала. Думаю може б’є, може гуляє, може з дому пішов. Вже і не знаю що думати. Марина вперто мовчить. Дзвоню зятю, він каже чого ви причепилися до неї, як схоче то сама розкаже. Натякнув що посварилися наче б то, але не сказав чому, запевнив що все нормально.
Я день не знала на якому світі живу. Ввечері покинула всі справи і пішла до них, приїжджаю, дзвоню в двері, чую щось шорохкотить в квартирі але не відкривають. Я вже і кричати почала, мало що, не відкривають. Ну думаю все, набираю ще доньку на телефон, вона бере слухавку, питаю чого не відкриваєте, вона захекана якась, каже що зайняті були.
Відкрили через 3 хвилини аж, я заходжу в квартиру, Марина в сорочці зятя, на кухні квіти стоять, вино в кімнаті, а в неї на пальці каблучка з невеличким каменем. А сама Марина розтріпана, волосся аби як розчесане, туш знову потекла. Ми кілька хвилин поговорили і мене випровадили з дому.
Ні, ну молоді, всяке буває, але рідній матері можна ж сказати що там у них відбувається. Марина каже що не хоче виносити сварки і сімейні моменти чужим людям на огляд. А хіба я чужа? Ми ж були як подруги.
