Одружилися ми рік тому, після народження нашої третьої дитини. Чесно кажучи, до РАГСу вже йти ніхто не хотів, після 14 прожитих років це була лише формальність.
Познайомилися ми у друзів, він почав доглядати, потоваришували, стали близькими. Я скоро завагітніла, повідомила йому, він не був готовий, ні брати відповідальність за дитину, ні одружитися зі мною. Було дуже шкода, я хвилювалася, плакала, про що дуже жалкую, бо була вагітна, і це вплинуло на здоров’я доньки.
Вона народилася слабка, постійно кричала, і вдень, і вночі. За кілька місяців до пологів, ми все-таки вирішили жити разом, але тут нове випробування — дитина, яка постійно кричить, і замучена дружина.
Через 3 дні після того, як я прийшла з пологового будинку, він купив матрац і переїхав на кухню. Я старалася, як могла, щоб були обід та вечеря, гладила сорочки, мила підлогу.
Коли дитині виповнився рік, вийшла працювати, тому що заробляла значно більше, ніж чоловік. Завдяки цьому ми через 2 роки переїхали у велику квартиру, і у нас невдовзі народився синочок. Але стосунки не задалися із самого початку.
У нас дуже різні сім’ї. У них всі зусилля мами були сконцентровані навколо батька (у нього не простий характер), але мама як фея гуртувала сім’ю. Може тому рано пішла — серце.
Моя ж мати навпаки, завжди була ведучою. Вона активна, безкомпромісна, одним словом керівник. Але нас у дитинстві ніхто не принижував, не обзивав. Я завжди була яскравою, цікавою, відмінницею.
Це важливо, тому що я побачила потім, як чоловік може поводитися з дітьми, зі мною та іншими людьми. Від його характеру тікали няні, масажистки, що приходять до дітей, та й з рідними своїми він не церемонився, у результаті до нас давно вже ніхто не приходить. Він людина активна, займається спортом, а я, яка зробила до зустрічі з ним кар’єру, навпаки, стала не цікавою і пасивною.
У мене з’явилася байдужість до життя, з будинком справляюся погано, бажання одне, щоб мені дали спокій. Від нього постійні закиди – чому зробила так, а не так, могла б сказати по-іншому, загалом все, що я роблю, піддається критиці. Якщо я дозволю дітям, він забороняє. Загалом, порозуміння немає.
Я намагалася з ним домовитися, але знайти спільну мову з самодуром неможливо, у відповідь отримую агресію та образи. Він дуже хотів третю дитину, я була категорично проти, тому що не бачила перспектив для нашої родини. Він прямо зводив мене, оголошував усім, що ми народжуватимемо ще.
І коли я завагітніла, зробила аборт. Це був стрес для мене найсильніший. Через тривалий час, я все ж таки народила йому прекрасну дівчинку. Батько її дуже любить, але більше не любить нікого в нашій сім’ї.
Він каже, що я у свою матір, така ж егоїстична і черства, але я не знаю, як любити людину після того, як вона образила і принизила тебе, і твою матір?
