Мій друг втік з дому. Нещодавно йому виповнилося 16 років. Хлопець посварився з батьком. Чоловік постійно на хлопця кричав. Йому не подобалися друзі, захоплення і оцінки сина.
Говорив, що він нездара і що у нього ніколи нічого не вийде. Одного разу так розсердився на мого друга, що сказав ніби більше ніколи не хоче його бачити. Друг зробив як сказав батько.
Ми з ним познайомилися біля невеликого кафе. Було це зимою. Стояв біля входу в кафе, але в середину не заходив. У нього не було грошей. Я пригостив мого майбутнього друга чаєм. З того часу ми й дружимо.
Друг працював на різних роботах, разом з іншими хлопцями знімав житло, якось налагодив своє життя. Про батька взвгалі не згадував, до одного випадку.
Одного разу мій друг прийов до мене в гості. Вдома був лише дідусь. Він любив дивитися по телевізору рубрику “Служба розшуку дітей”. Ми проходили повз робочий телевізор.
І тут друг раптом зупинився і замовчав. Він не зводив погляду з екрану телевізора, на екрані було його фото. Під фото було написано, що цей хлопець зник в шістнадцять років і що вже шість років батьки його шукають.
Друг зрозумів, що це про нього йде мова.Ми разом поїхали до його батьків. Друг довго стояв на порозі і боявся зайти в дім.
Добре, що поруч був я, бо друг декілька разів хотів втекти, а я його стримував. Завдяки мені він і наважився зайти. Батьки зустріли рідного сина міцними обіймами, батько плакав і не міг зупинитися, вибачався за свої слова.
Я вийшов з їх дому, щоб дати можливість поговорити рідним людям. Мені нічого було там робити.Через два дні друг повернувся. Він сказав, що порозумівся з батьками і більше не буде втікати з дому.