Мене звати Іра. Мені 37 років, чоловікові 32. Коли я познайомилася зі своїм чоловіком, у мене вже була дочка від першого шлюбу. З першим чоловіком я жила не довго. Втомившись від постійних зрад і брехні, я розлучилася і вирішила, що буду дочку ростити сама.
Але згодом усе забулося, і я зустріла Олега. Ми жили душу в душу. Я була його першою жінкою. Через 2 роки у нас народився чудовий синочок. Але нічого не буває вічного. Років зо два тому помітила охолодження з боку чоловіка. Він раптом став віддалятися від нас.
Пізно приходив із роботи, завжди був чимось зайнятий. Я періодично запитувала у чому справа. Але він нічого не казав. Я гадала, що проблеми на роботі. І ось допитувалася.
Він сказав, що більше мене не любить. І що закоханий платонічно в якусь жінку з роботи, вона молодша за нього на 2 роки. Далі він зі мною не житиме. І хоче розлучення.
Ми живемо у власному будинку на селі, який він сам і збудував. Я думала, що ми житимемо в ньому завжди. Але оскільки мені нікуди йти, то я можу пожити ще в цьому будинку деякий час. Поки що не знайду собі чогось.
Спочатку, я весь час плакала побачивши його, думала що він одумається. Ходила до подруг ворожок, психологів. Але слушну пораду мені дала інша подруга. Сказала, що насамперед треба перестати бути жалюгідною. Потрібно поважати себе. Говорила, що у них із чоловіком була подібна ситуація.
Так ось вона сказала, що треба кардинально змінитися. Чоловік мене на майже 10 років шлюбу вивчив, знає усі звички, усі манери. Тому я і стала йому не цікава і що, можливо, він мене ще любить, просто десь підсвідомо. Адже якби я була для нього чужою людиною – він би мене вигнав із дому. А так залишив – пошкодував.
Так ось я перестала весь час плакати. Стала стежити за собою. Перестала, ходити вдома у будь-чому. І найголовніше взагалі перестала звертати увагу на чоловіка. Стала ходити на всі свята та заходи, які раніше пропускала. Коротше жила так, ніби мені не 37, а 14 років, і я живу з батьками.
І коли чоловік знову порушував цю тему я холоднокровно з ним обговорювала, що я заберу собі, а що залишиться в нього. Показово шукала квартиру. Почала запрошувати знайомих чоловіків у гості. Спочатку він пред’являв претензії, що, мовляв, чужі мужики в будинку роблять.
Але я сказала, що я не проти, щоб він запросив свою любов до нас у гості. Я хочу з нею познайомитись. І диво, він її таки запросив. Ми культурно провели гуляння. Після чого він пішов проводжати її, але повернувся дуже швидко. А наступного ранку став нав’язуватися зі спілкуванням. Але я не втрачала холоднокровності.
Він уже не затримувався на роботі. Вдома завжди намагався показати, що він посідає не останнє місце. Намагався завжди включитись у наші з сином розмови. А одного разу прийшовши з роботи раніше, підійшов до мене, простягнув нове золоте колечко – вибачився.
Обзивав себе всякими поганими словами. Сказав, що якщо я тільки залишусь – на руках мене носитиме. Я ще трохи позлилася на нього, але потім вибачила. Ось така ось історія. Після якої наш шлюб став зовсім іншим.
