Так сталося, що Лариса була при надії від свого хлопця Сашка трохи раніше задуманого. Весілля парі зіграти не вдалося.
Але молоді люди й не засмутилися, адже стосунки вони все одно планували узаконити. Скромно розписалися і повернулися додому, як ні в чому не бувало.
Але був у житті пари один нюанс. Ім’я йому (точніше, їй) — Лідія Іванівна, мама новоспеченого нареченого. Дама не злюбила бідолаху Ларису буквально з першої секунди, як син повідомив їй новину про поповнення.
«Швидко ж ця Лариска тебе охомутала», – обурювалася Лідія.
Потім жінка поспішила зателефонувати до Лари і висловити їй своє невдоволення. Дівчина терпіла і намагалася не суперечити свекрусі. Чи жарт, зіпсувати стосунки з мамою свого коханого чоловіка?
Мамі та подругам Лариса спочатку теж нічого не говорила. Поки не дійшло до того моменту, що мати Лари сама побачила, як Лідія вичитує її дочку.
Мама Лариси намагалася тактовно достукатися до свави, але тій все було байдуже. Вона вдавала, що нічого поганого не трапилося.
«Я просто раджу, а не вичитую. Вона не зможе без мого досвіду і кроку ступити. Ніхто не може знати мого сина краще за мене. Отже, ви повинні мені спасибі сказати», — пафосно кидала Лідія своїм співрозмовникам.
Бідолашна Лариса намагалася триматися з останніх сил. Дитина скоро має з’явитися на світ, а їй уже хотілося втекти звідси за тридев’ять земель.
Вона ніяк не очікувала, що коханий Сашко виявиться таким трусом. Хоча спочатку він намагався говорити з матір’ю. Але коли зрозумів, що це глухий номер, навіть намагатися припинив.
Лара опинилася між двома вогнями. З одного боку свекруха, яка пилила її з приводу та без. З іншого — мама та подруги, що намагалися навчити молоду невістку давати здачі.
Лариса боялася суперечити Лідії, бо не хотіла псувати стосунки із чоловіком. З кожним днем ситуація розпалювалася.
Дійшло до того, що спроби зіпсувати життя молодої невістки стали для Лідії улюбленою забавою. Вона насолоджувалась своєю безкарністю і дозволяла собі все. Обговорювала зовнішність невістки, яка щойно привела у світ маля. Постійно влаштовувала ревізії рахунків пари, перевіряла холодильник та шафи, журила за зайві витрати.
Сашко тільки й робив, що мукав щось нерозбірчиве. Але для Лари це в будь-якому разі означало згоду. Останньою краплею стало те, що Лідія спитала, коли пара збирається хрестити новонародженого хлопчика. Лариса несміливо відповіла, що поки не планує цього робити:
«Він виросте і сам вирішить, до якої церкви піде».
На це Лідія лише багатозначно хмикнула.
І буквально наступного дня вкрала дитину з колиски. Лариса мало не збожеволіла, коли після чергового відходу свекрухи, не виявила хлопчика в кімнаті.
Вона підняла на вуха поліцію, сусідів, знайомих та незнайомих. Лідію розшукали у найближчому храмі, а хлопчика повернули матері.
Декілька днів свекруха не з’являлася в полі зору молодої сім’ї. Лідія розраховувала, що галас трохи вляжеться, і можна буде повертатися до своїх звичних справ. Вона вирішила подзвонити Ларі та висловитися.
«Дорогенька, я ж малюку якнайкраще зробила. Ти мусиш бути мені вдячна», — а потім у Лідії Іванівни округлилися очі від шоку.
Лариса кілька хвилин виражалася лише максимально добірними слівцями. З яких Лідії вдалося з’ясувати, що вона вже дістала молоду невістку своїми прискіпливими витівками.
«Вона тільки так зрозуміє», – радили Ларисі близькі.
Подруги Лари допомогли підібрати слова, а останні події довели молоду матір до сміливості у голосі.
«Добре, Л-Ларочка, я передзвоню, доню», — тремтячим голосом промовила Лідія. Це було дивно, адже зазвичай так говорила саме невістка, а не свекруха.
Лариса пішла ва-банк і не помилилася. Її свекруха була настільки вражена добре підібраним міцним слівцем, що навіть почала боятися Лару. Візити Лідії до молодят припинилися. Вона стала вкрай ввічливою та акуратною у своїх висловлюваннях.
Лариса не хотіла вирішувати проблему настільки кардинально, але іншого шляху молода мама не бачила. І, як виявилось, цей шлях призвів її до перемоги.
