Хочеться поділитися історією та дізнатися ваші думки щодо довіри та особистого простору.
Познайомилася з хлопцем у соцмережі, переписувалися довго, а потім уже й зустрілися. Він жив і працював у Києві, а родом з іншого міста. Я ж працювала і жила у Броварах. Зустрічалися на вихідних, відпустку проводили разом, він познайомив мене зі своїми друзями, я зі своїми. Навіть на весілля до його гарного друга їздили вдвох.
Пройшло більше пів року, за цей час мені й думки на думку не спадало, про те, що є якась проблема з його боку. А дарма. Єдине, що напружувало, — це його постійне бажання контролювати мене (контакти, друзів, мою активність у соціальних мережах). Та й те, що він майстерно вмів прищепити почуття провини (без приводу).
У мене з’явилася можливість перевестися працювати до Києва. Він підбивав мене, мовляв, давай разом квартиру винаймати (поки що ж він винаймав кімнату в трикімнатній квартирі). Повідомляю йому про те, що дали мені добро, пакую речі. Давай шукати квартиру.
Він сказав, що все буде, все знайде. Протягом місяця він відкладав пошук (то часу не мав, то грошей). Зрештою мені на роботу виходити з понеділка, а жити ніде. Ну що ж, довелося напроситися до подруги (вона шукала сусідку).
Хлопець зрадів, навіть не приховував. При цьому у день мого переїзду, про який говорили трильйон разів – забув. Коли я вже перебуваючи за кермом, сказала, що їду, щоб він через годину приїхав допомогти речі донести до будинку (це було все узгоджено заздалегідь), почав кричати про те, що йому взагалі на роботу потрібно і що я його використовую.
Після цього він вніс мене до чорного списку на телефоні. Потрібно сказати, що він взагалі зник на місяць, я вирішила припинити стосунки. Почувалася жахливо, плакала та аналізувала, що я зробила не так.
У голові не лягала вся абсурдність ситуації. Потім знову з’явився він, просив вибачення, нив, що винен і любить мене. А цей місяць він розв’язував особисті проблеми у рідному місті. Мовляв, після повернення він раптом усвідомив, що накоїв.
Якраз були святкові дні, а тут він із квітами та знятим будиночком на базі відпочинку. Я пробачила і вирішила почати все наново. Приїхали і здавалося б усе добре, але щось у душі не так, не відчуваю його, і шкребуть кішки. Він заснув, а я вирішила взяти його телефон.
Не знаю, що я хотіла там знайти, але результат перевершив усі мої очікування. За цей час він одружився! Виявилося, що в рідному місті на нього чекала наречена, а він працював у Києві і накопичував гроші на весілля. Я подивилася фото з весілля, почитала листування.
Розмова йшла про її найближчий переїзд до нього, працевлаштування і про те, як він сумує. З листування стало зрозуміло, що він знайомився зі мною і паралельно вибирав із нею сукню, кафе та інше.
Слід зазначити, що брехав він нам двом якісно. Тобто, якби я залізла до його телефону раніше, то не потрапила б у таку принизливу ситуацію. Але в мене й думок не було копатись у його речах. Відійти від цієї ситуації я змогла приблизно за рік.
Він же протягом трьох місяців мене тероризував, скиглив під дверима будинку і приходив на роботу. З пояснень я тримала тільки одне — він не хотів засмучувати матір, бо вона добре ставилася до його нареченої (це донька подруги). Але він обов’язково розлучиться. Ось така історія мала місце в моєму житті. Зараз у нього вже народилася дитина, живе, не тужить.
