Він зізнався мені, що був закоханий у мене, та й досі має до мене ніжні почуття. Але ми не можемо бути разом

Історія почалася 5 років тому, тоді я вірила у дружбу між чоловіком та жінкою. Був у мене так званий друг, зустрічався він із дівчиною, а зі мною дружив. І був у нас своєрідний жарт, що якщо ми не знайдемо собі коханих, одружимося одне з одним, років за десять.

Після того, як він розлучився зі своєю дівчиною, з його боку були недвозначні натяки. Я чекала від нього перших кроків, зізнань, але нічого не було, і я поїхала до іншого міста.

Періодично переписувалася з ним, а одного разу приїжджаючи до рідного міста, я дізналася, що в нього з’явилася нова дівчина. Я була рада за нього, тому що він виглядав щасливим, коли я зустрілася з ним. Але одного разу він зізнався мені, що був закоханий у мене, та й досі має до мене ніжні почуття. Але ми не можемо бути разом, бо живемо у різних містах.

Він завжди допомагав мені, підтримував. Він знайомий із моїми батьками, я з його. Рік тому він сказав моїй мамі, що ми з ним одружимося через 6 років, а його батьки взагалі думають, що ми зустрічаємося.

На його дні народження він представив мене своїм друзям, як кохану дівчину. Постійно ревнує до хлопців, з якими спілкуюся. Нагадую, весь цей час, він ще зустрічається зі своєю пасією. Я знову їду і прошу його прийняти рішення, хто йому дорожчий, я чи вона, прошу його зробити вибір, тому що я готова переїхати до нього.

Три місяці ми з ним не спілкувалися. Я переїхала до його міста. Він перший відновив спілкування, і все почалося знову. Їздить він до мене, каже, що хоче бути зі мною. Але її кидати чомусь не хоче. Каже, що не знає, або не хоче знати, як краще вчинити, що я йому дорога людина, він спілкується зі мною 5 років, і якщо втратить, то зробить найбільшу помилку в житті.

Що це? Нерішучість, невпевненість у собі, що я його кину, чи все ж таки байдужість до мого життя? А може, помста, що колись я не відповіла йому взаємністю? Буду вдячна всім, хто висловить свою думку, особливо чоловіки.