Віртуальне життя настільки поглинуло мене, що я не можу повернутися до реального

Моє життя перетворилося на фарс. На цей момент мені 35 років і я самотня. Стосунків справжніх у мене ніколи не було. У школі мене гнобили через криві зуби, зайву худорлявість і великі вуха. Через що в мене з’явилося багато комплексів.

У коледжі я також не стала популярною. І щоб якось уникнути реального життя я почала жити віртуальним. Спочатку навчилася обробляти свої фото. Риси обличчя у мене миловидні, якщо не посміхатися. І при правильно підібраному ракурсі я мати нічого такий вигляд. Тому на фото я завжди виглядала як зірка. Придумала нік такий, який далекий від мого справжнього імені. І країну у профілі вказала іншу, щоб не показуватися у пошуку свого міста. І ось так почалося моє друге життя.

Знайомилася багато і часто. Часто виходили віртуальні відносини, які не приводили ні до чого. Тому що я боялася реальної зустрічі, тому що насправді зовні я далека від фото. Час минав, я дорослішала тільки в житті, на фото я залишилася тією самою молодою дівчиною. Редагувати фото я навчилася добре, тому не видно моїх вікових змін. Через те, що маю погані звички, шкіра рано втратила еластичність і залягли глибокі зморшки ще у 25 років. Натомість на фото я ідеальна.

Вже розумію, що настав час припиняти цей фарс, час іде, а я живу не зрозуміло як, але не можу по-іншому. А найстрашніше те, що я досі спілкуюсь із молодими хлопчиками, яким не більше 23 років. А доросліших чоловіків я не можу сприймати, вони мені здаються старими. Підходячи до дзеркала, я бачу, що я не молода. Але в мене всередині якийсь дисонанс. Тому що я почуваюся як я на фото, а не як я в житті.

Я вже не знаю, як мені вибратися із замкнутого кола. Тим більше я закохалася в хлопчика, якому 18 років, і який у мене закохався теж. У нас із ним стосунки і він хоче побачитися, приїхати до мого міста. Але я розумію, що не можна, але тягну та припиняти це спілкування не можу, мене тягне. Але й начебто жити так не правильно.

Я так заплуталася в цьому павутинні життя, що здається, вже не виберуся з нього. У мене якась залежність від цього. Це стало частиною мене. Я не можу вибратися у реальність повністю. У житті я замкнута тітонька середніх років, яка не має подруг. Яка ходить працювати і виконує свої обов’язки на автоматі. А в мережі я молода і задерикувата, красуня, яка манить молодих юнаків. Насправді на мене навіть однолітки уваги не звертають. Немолода і худа, як палиця. Нема ні грудей, ні фігури. А в Інтернеті я зірка.

Але водночас розумію, що витрачаю свій час та час молодих людей. Але не знаю, як розімкнути цю петлю. Пишу, щоб виговоритись.