З сестрою я й раніше не спілкувалась, тепер ще й з матір’ю остаточно перестала, бо не хочу приймати її логіку.
Нібито, мене вітчим як рідну вирощував, тому я тепер маю поділитися спадщиною свого батька з сестрою, яка не має до спадщини жодного відношення.
У мене багато питань вже до самого формулювання питання “вітчим тебе як рідну вирощував”. Я бачила, як він виховує рідну дочку, до мене такого ставлення не було.
Я взагалі в будинку була на правах тваринки, яку годували та терпіли до певного часу. Саме через вітчима я й не пішла до десятого класу, він наполіг, щоб я пішла до коледжу, бо там давали гуртожиток.
Про яку турботу і кохання тут можна говорити? Я нових речей не бачила, але не через економію та брак коштів, а тому, що “чого їй нове купувати, вона речі носити не вміє”.
У сестри таких проблем не було, вона була обласкана і матір’ю, і батьком. Мене це не дивувало, тому що з раннього дитинства мені мати казала, що “в Олени тато молодець, заробляє, а твій пияка, радій, що я в дитячий будинок тебе не здала”.
Вітчима мати обожнює, тому що він “взяв її з дитиною, годував, одягав, виховував не свою дочку”. Довбаний цирк. Рідну доньку не забувають одразу після того, як вона переїхала до гуртожитку.
Я на першому курсі приїхала якось додому, то вітчим влаштував істерику, що я тут роблю, адже я вже доросла, живу окремо. Більше я не їздила додому.
Якби не мій тато-“пияка” та бабуся, взагалі не знаю, як би я вижила. Мати надсилала на місяць п’ятсот гривень, вважаючи, що мені цього має вистачати.
З татом і бабусею по батькові я налагодила стосунки, коли перестала жити з матір’ю і вона викреслила мене зі свого життя.
Ніякий тато виявився не пияка, але заробляв він не стільки, скільки вітчим, не зміг матері дати того, що їй треба було, ось вона і пішла. Батьку не сказала, куди переїхала.
Я сама прийшла до нього, коли їсти не було чого. Думаю, хоч гляну в очі людині, через яку так страждаю. Напрочуд він мене тепло зустрів, навіть заплакав, коли зрозумів, хто перед ним стоїть. Я від такого прийому була шокована.
Потім він мене з бабусею познайомив, і тільки тоді я зрозуміла, що означає сім’я, яка любить мене. На жаль, бабусі не стало, коли мені було сімнадцять років.
Свою квартиру вона хотіла заповісти мені, але не встигла. У спадок вступив батько, пообіцявши, що коли мені буде вісімнадцять, він на мене її переоформить, щоб вже не було жодних проблем зі сторони мами.
А їй, до речі, було байдуже, як я, що зі мною. Вона лише писала повідомлення на свята та все. Ну, зрідка писала “як справи”, отримавши відповідь “нормально”, переставала зображати турботу та увагу.
Я з гуртожитку переїхала до батька, ми добре з ним жили, але через п’ять років його теж не стало. Просто ліг спати й не прокинувся. Я була у жаху, розгубилася, не знала, що робити, куди бігти, і в цьому стані зателефонувала матері.
Вона приїхала, коли я вже прийшла до тями та зібралася, викликала швидку, почала щось робити. Але в голові стояв туман, тому я мамі відповідала на її розпитування, а з ким батько жив, а як там бабуся, чи є інші діти.
Мені тоді здавалося, що вона хоче допомогти, а вона з’ясовувала кількість спадкоємців. У спадкоємцях виявилася одна я. Тепер обидві квартири належать мені.
Мати ж визнала, що мені занадто жирно буде, тому я повинна одну квартиру віддати сестрі.
– Вітчим тебе як рідну вирощував, тому ти маєш поділитися спадщиною з сестрою, від тебе не убуде!
Розмова була після похорону, я вже трохи відійшла від першого шоку, тому мати була послана з цією своєю неперевершеною логікою.
За ті кілька років, що я жила з татом, він зробив для мене в рази більше, ніж вітчим за десяток років. Тому я ні йому, ні тим більше його дочці нічого не винна.
Мати не залишає надій “достукатися до моєї совісті”. За останні пів року вона мені дзвонила частіше, ніж за попередні п’ять років. Я її спеціально не блокую, цікаво, коли до неї дійде, що її любій Олені нічого не світить?
