Їхала в відпустку до бабці. Як сказати у відпустку, скоріше на каторгу. Кожне літо когось туди відправляли на допомогу бабусі.
Її я безмежно любила, але все її господарство, городи, свиней і корів терпіти не могла, рівно так само як і пити молоко чи їсти сало, бо ненавиділа їх.
Ось я розмістилася на своїй поличці і заснула. Коли вже прийшов час прокидатися я зрозуміла, що стала неприємність. Вкрали взуття в поїзді. Спала на верхній полиці, прокидаюся, на наступній станції виходити, а взуття немає. Обшукала весь вагон.
Люди іржуть, весело ж. Деякі підколювали, хтось дивився з осудом, дехто рахував мене навіженою, я плачу, мені ще на автобусі їхати додому, а я в шкарпетках, багато речей не брала, бо це ж село, для чого тут?
Допоміг один хлопець – дав свої в’єтнамки. І ось сиджу я на вокзалі в шльопанцях на 6 розмірів більше, заплакана. Люди косяться. І прикро, і сумно, і смішно.
Дякую йому. Але розговорилися, виявляється він з бабусиного села. Тепер у мене є ціль туди їхати, як мінімум тому, щоб потім віддати взуття.
А ще, він мені дуже сподобався. Тільки от шкода що це не буде тривати більше ніж 3 місяці літа, навіть якщо щось вийде. Чи варто щось починати, чи віддати тапки і забути?
Наталка радісно збирала речі і чекала на чоловіка, який мав забрати їх з сином з…
Після весілля Поліни та Дмитра постало питання житла. Батьки Дмитра могли купити їм квартиру, або…
- Ти що, виганяєш мене? - Закричав чоловік. - Із мого власного будинку? Ти у…
Осінній вечір огорнув місто золотистим серпанком. Під ногами приємно шаруділо листя, різних кольорів і відтінків.…
Світлана вийшла за Андрія, коли їй було тридцять п'ять, а йому тридцять вісім. Обидва вже…
– Не гульбанить, не зраджує. Що тобі ще треба, невдячна? Якщо ти зі своїм чоловіком…