Сталося все 16 років тому. Мені тоді було 14 і я вчився в 9-му класі. І була у нас в класі одна дівчинка, звали її Катя.Дуже красива і розумна. Претендувала на золоту медаль. Завжди п’ятірки, активістка в класі.Батьки її були в батьківському комітеті і вели теж дуже бурхливу діяльність в школі.Та й жили ми в одному районі. У сусідніх будинках.
Любила ця дівчинка всіх повчати, мовляв, ось ви погано вчіться і будете двірниками або в Макдональдсі працювати. Беріть приклад з мене. Пацани бігали за нею юрбами, але вона нікому не відповідала взаємністю.Воно й зрозуміло.
Після школи підготовчі курси, хотіла вступити в юридичний. І все робила для цього.Наші батьки постійно ставили її в приклад.Після 9-го класу наші дороги розійшлися, я пішов в ПТУ вчитися, вона далі в 10-11 клас.
Потім була зустріч випускників, і мене запросили, посиділи в ресторані і розлетілися хто куди.Потім, через кілька років, з’явився ВК, вона мене там знайшла та й інших однокласників і додала нас усіх в групу. За її фотках стало зрозуміло — у неї насичена бурхливе життя, поїздки за кордон і так далі.
Я з нею особливо не спілкувався, взагалі було на неї начхати. Але ще через півтора року, вона перестала викладати свої фотографії, стала рідко з’являтися в мережі.Загалом, віддалилася як змогла.І ось мені вже 30 років.
Іду я не поспішаючи по алеї, гуляю і чую, що мене гукають. Обертаюся, сидить жінка років 40, явно після якоїсь халепи або з бодуна.І продовжує: Влад, ти не впізнав мене?- Ні, ви хто?
– Ну, це ж я, Катя, пам’ятаєш мене, в одному класі вчилися.І тут до мене починає доходити. Це була вона.Та сама Катя з мого класу, відмінниця і приклад для наслідування.- Так, Катя, привіт, не впізнав.
— Як твої справи? Чим займаєшся?- Та нічим, працюю, так гуляю іноді.- Класно, а я поки не працюю тимчасово, звільнили.-А що сталося?- Так, там довга історія.
-Влад, позич ласка 200 гривень, дуже треба, я скоро віддам.Не знаю, що на мене найшло, але я дав гроші.І більше я її ніколи не бачив. І в соціальних мережах не зміг знайти. Ось так зустріч …