Клава любила чоловіка самовіддано, до тремтіння в кінцівках, до завмирання серця. Та і як його не любити: високий, статний, ні дати, ні взяти, Аполлон, блакитноокий і рожевощокий.
Ну і що, що залисини намічаються, значить розумний. А який він душка, її Костик! У будь-якій компанії свій у дошку.
І пожартувати може, і на серйозні теми поговорити. Щоправда, над жартами його сміялася тільки Клава, а решта чомусь відводила очі й зніяковіло посміхалася.
І на роботі його поважають, не дарма ж підвищили на посаді: був рядовим страховим агентом, а став керівником групи продажів, отримавши у підпорядкування аж двох стажисток та одного «ветерана».
І тепер, крім холодних обдзвонів і курсування містом у пошуках клієнтів, сповнений владою, він ще влаштовував підлеглим розбірки за невиконаний план.
– Нарешті оцінили, – заявив Костянтин. Він прийшов тоді додому, подзвонивши у двері, нехтуючи ключами. – Вмикай фанфари та неси мені капці в зубах на честь свята!
Він завжди дзвонив, чекав, коли дружина відчинить йому, і вона відчиняла, чим би не була зайнята, хіба що червону килимову доріжку перед ним не розстеляла, посипану пелюстками троянд.
– А я не сумнівалася в тобі, – знімаючи з нього куртку, а потім черевики, радісно вигукнула Клава, закохано дивлячись на чоловіка знизу вгору, сидячи навпочіпки й взуваючи йому капці. Правда, в зуби капці брати вона не стала, просто посміялася зі смішного жарту чоловіка.
– Ще б ти сумнівалася, – пирхнув він, – мій рівень мислення випереджає весь відділ разом із директором.
– Ти хоч уявляєш, як це важко – нести на собі весь тягар відповідальності?! Ніколи не забувай, що чоловік у тебе геній!
– Та я пам’ятаю, Котю, пам’ятаю, – закивала вона.
– А що, святкова вечеря готова? – він підвівся і підійшов до ванної кімнати, чекаючи, коли Клава знову відчинить йому двері й увімкне воду, щоб він помив руки. А потім подасть пухнастий рушник, з любов’ю напрасований.
– Ти ж знаєш, у нас завжди вечеря, як святкова. Ти прийшов – уже свято! – вона швидко налаштувала воду певної температури, як він любив, і стала за його спиною з рушником.
– Ех, щоб ти без мене робила, – ні з того ні з цього ляпнув Костя.
– Котю, не кажи так, – Клава завжди боялася, коли він говорив подібні речі.
Вона й уявити не могла, як би жила без нього. Часто вона запитувала себе: за що він вибрав її, чому? І не знаходила відповіді. Адже нічого в ній примітного не було. Їй це з дитинства повторювала мати:
– Клавко, Клавко, ну що ж ти в мене така недолуга? Он, дівки як дівки, файні, червонощокі, а ти немов дошка – одна туга. Який же чоловік на тебе клюне? Так і будеш у дівках кукувати.
Клава дивилася на себе в дзеркало і там, де раніше бачила струнку постать, тепер їй ввижався чахлик з ластовинням на блідому обличчі та копицею рудого неслухняного волосся.
Але як же всі здивувалися, коли вона привела додому нареченого.
– Ти його, Клавко, чи чимось напоїла? – здивовано дивилася на Костянтина майбутня теща. – Де в нього були очі, коли він пропозицію тобі робив?
– Шановна теща, очі у мене там, де треба! Я по обов’язку служби багато людей побачив, можу відрізнити діамант від скельця. Ваша дочка, безперечно, діамант.
– Вона, як клієнт з бездоганною кредитною історією – чиста непорочна. І жодних прихованих умов, жодних зайвих запитів.
– Поступлива, віддана, передбачувана, та ще й без шкідливих звичок. А з її зовнішністю мені не доведеться ревнувати інших чоловіків і побоюватися за шлюб.
– Ну, що є, то є, – підтвердила теща, – з такою зовнішністю я взагалі не сподівалася заміж її віддати. Так що, Клавко, люби свого мужика, та бережи. Де ще такого знайдеш?
І Клава любила, пестила і плекала. Вона почувала себе поряд із ним обраною, але недостойною його. Всі казали: струнка, мила, цікава, але вона знала – худа, ряба і не гарна.
Усього – звичайна айтівка, хоч і працює на велику корпорацію і заробляє в півтора раза більше чоловіка.
– Дивно, за що тобі платять такі гроші? – обурювався Костянтин, коли вона приносила додому зарплатню.
– Плющити філейну частину вісім годин на добу і шльопати по клавішах – ну і робота! Побігала б ти по клієнтах, як я, тоді б і дізналася ціну грошам.
– Я теж вважаю, що ти просто маєш отримувати більше. Тебе недооцінюють, ти ж у мене такий розумний, такий відповідальний, – погоджувалась Клава, бачачи, що чоловік через це засмучується.
– Ну, хочеш, я піду з роботи й завжди буду вдома зустрічати тебе…
– Здрастуйте! – здивувався той, коли перед очима промайнула перспектива смоктати лапу на одну його зарплату. – Я що, один орати повинен? А ти вдома прохолоджуватимешся?
– Ти й зараз мене чудово зустрічаєш. Ні, працюй, хоч у тебе і безглузда робота, але зайві гроші нам не завадять. Тим більше якщо ти не забула, мені потрібен новий телефон.
– Так, а мені нові чоботи. Старі схудли, – зітхнула Клава.
– Все-таки яка ти в мене марнотрата, – ласкаво погладив її по голові Костя, заговорюючи зуби. – Адже можна заклеїти твої чоботи, і ти ще сезон у них відходиш. Телефон мені потрібніший, як ти не розумієш?! Це ж статус. А до статусних агентів довіри більше!
– Ти знову маєш рацію, – кивала Клава, сприймаючи його егоїзм, як турботу про неї: заклеїти чоботи й не залишити її без зимового взуття. А телефон, можливо, і справді, для нього важливіший.
Клава щиро вірила, що її безумовне кохання взаємне і коли приятельки намагалися розплющити їй очі, відкрито заявляючи, що її чоловік – дивак, вона з властивою їй гарячковістю захищала його.
– Дівчатка, нічого ви не розумієте! Костик такий вразливий.
– Клаво, але ж він зробив з тебе безмовну служницю. Ти гарна, розумна жінка, а поводишся, як якась наложниця.
– Вам просто заздрісно, що мій чоловік особливий, – не здавала позиції Клава. – Ви так кажете, бо ваші чоловіки – абсолютно поверхневі люди.
– Відпрацювали, прийшли додому, завалилися на диван, розкидавши брудні шкарпетки. Щовечора вони хлищуть пінне перед телевізором, чухають пузо, і ви задовольняєтеся цим.
– А мій Костик не такий. Він витончений, дбайливий, надійний. І в нього добре серце – він одружився зі мною.
Подруги тільки хапалися за голови, розуміючи, що ця жінка непробивна. Але їхнє здивування залишалося непоміченим Клавою.
– Мені з ним рівно, – саме так вона описувала своє життя. – Я завжди знаю, який у нього настрій по його кроках у під’їзді.
– Мені відомо, якої температури каву він п’є і якої довжини повинна бути стрижка до міліметра. Нехай він ніколи не казав, що любить мене, але я знаю, що це так. Адже хіба чоловік дивитиметься нудний серіал з нелюбою жінкою?
Аргумент не витримував жодної критики. До того ж Клава завбачливо замовчувала, що Костя просто засинав під нудну гру акторів.
Але навіть сам факт його присутності поряд з нею в такий, здавалося б, незначний момент, звеличував чоловіка в очах Клави мало не на божественний п’єдестал.
І навіть, коли одна, а потім і друга подруга побачили Костика зовсім не з Клавою на лавці у парку, – вони помовчали.
– Окрутили, напевно. Костик же не такий, – голосом Клави пролунали думки в їхніх головах, і жінки забули про це непорозуміння, радіючи, що Клава щаслива у шлюбі. Ну чи просто вона – свята простота.
І від неї відстали, коли зрозуміли, що це її патологічна здатність – бачити золото там, де інші бачили лише порожню породу, та геніальність у звичайній пересічності.
І всі були щасливі та раді. Особливо теща. Ось тільки чому? Ось у чому питання…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
