У шістнадцять років Катя поїхала на навчання.
– Не варто втрачати два роки, раніше здобудеш освіту, раніше й працюватимеш, – сказала мати. – Сама повинна розуміти. Нам важко, твого брата треба підіймати та людину з нього робити.
– Ти, вважай, доросла. Училище хороше, але гуртожитку немає. Це не проблема. У нас є родич, за ним уже догляд потрібний. Брат твого діда, мого батька.
– Ти йому якась внучата племінниця, або щось таке. Внучкою йому будеш. Доглядатимеш, користь сім’ї принесеш. Рідня в нього вся далеко, та і мало її.
– Поїдеш раніше, щоб звикнути, освоїтися. Грошей на перший час дам, а далі шукай роботу. У нього пенсія хороша, годуватиме, обіцяв, а на свої хотілки сама зароби. Мене не ганьби, гроші не проси.
– Все я зрозуміла, мамо.
– От і добре.
***
Дідові було вісімдесят один рік. У його квартирі на другому поверсі панував хаос. Дві кімнати, лоджія, кухня. Мати та вітчим привезли її й залишили.
– Вчися. Продукти тобі на якийсь час є.
Продукти – це половина мішка торішньої картоплі, морква та капуста.
– Не густо тобі мати зібрала. Я Ілля Іванович, але можеш і дідом називати, я тільки радий буду. Онук десь є, але ніколи не бачив його. Син розлучився, а потім його не стало. Нема рідні. Ось твоя мати з’явилася.
– Картоплю на балкон сама дотягнеш, у мене руки слабкі і спина болить. Кімната тобі он та, маленька. А тут, на дивані, мені біля телевізора звичніше. Речі потім розбереш, а поки що давай обідати.
Попри хаос у будинку суп був смачний, котлети – великі та соковиті.
– Я не буду проти, якщо ти все тут прибереш. Скрізь. Але якщо не хочеш, то це твоя справа. Я не впораюся, дружини немає вже півтора року, я тільки готувати добре вмію. Половину життя на кораблі коком був. А ти куди вступила?
– Мама сказала, що я можу бути лише кухарем. Голодною не буду, готувати навчать. Стане в пригоді.
– Професія хороша, а ти сама ким хочеш бути?
– Не знаю. Мама, швидше за все, має рацію. Вибору вже немає, я ж звже дала документи.
Катя навела у квартирі діда порядок. Це було непросто.
– У шафах все є, повинні й фіранки бути. Ти сама пошукай. Завтра підемо пралку вибирати, прати треба, а ця зовсім погана стала. Допоможеш мені з вибором?
– Допоможу.
Жили тихо. Катерина навчалася, працювала, займалася будинком. Дід готував, – кок з нього був чудовий. Каті передавав свої секрети і тішився, що комусь потрібен.
***
– Катерино, ти давно у мене живеш. Працюєш вже, а все…
– Ой. А я й не подумала. Я вам заважаю? Мама сказала допомагати, доглядати. Я знайду квартиру, гроші вже є.
– Ти не так зрозуміла. Не заважаєш ти! Я вирішив. Мати сказала допомагати і наглядати за мною, – ти чудово справляєшся. За ці роки я зрозумів задум твоєї матері.
– Вона намагалася стати моїм опікуном, – не вийшло. Потім умовляла оформити щось, я ж не дуже розбираюся, оренду довічно. Начебто так.
– Дідусь, мабуть ренту, довічного утримання.
– Мабуть. Мені що рента, що оренда. Я не погодився. А потім вона прямо мені сказала, щоб заповіт написав на її користь, тому що ти мене доглядаєш. Вона мати, а ти молода спадщиною розпоряджатися.
– Завтра підемо і все оформимо, поки я здоровий і голова на місці. Не заслужила вона на цю квартиру. Багато хотіла, та нічого не отримає. І ти! Не здумай їй віддати квартиру! Я так вирішив!
– Але коли вона встигла говорити з тобою? Вона ж ніколи не приїжджала. Тільки я інколи їздила до них.
– Слухай мене. Приїжджала вона не побачити тебе, а свої інтереси вирішити. А інтереси вже не її.
***
Дід пішов із життя у віці дев’яносто п’яти років. Мати одразу оглянула квартиру, перевірила шафи.
– Не знаєш, де дід гроші зберігав… на похорон.
– Знаю. Я все сплатила, а грошей у будинку немає.
– А що це таке? – мати перебирала документи.
– Документи на квартиру.
– Бачу! Чому тут твоє ім’я? Втім, молодець. Ти вже доросла, заробляй собі, а Коля переїде сюди. Ти не встигла сім’єю завести, а в нього вже дитина є. Спочатку разом поживете, а потім квартиру оформиш на… на мене. Молодим довіри немає.
– Ні! Квартира моя, й не треба ритися в моїх речах!
– Ось як ти заговорила! Ось тобі! – Мати розірвала документи на квартиру. – Тепер доведи, що вони були.
– Були! Навіть якби ти їх знищила, то нічого не змінилося б. Це були копії, оригінали у надійному місці.
– Хто тебе навчив такій дурниці?
– Мамо, я не тільки кухар добрий. Я розуміюся на документації, тим більше такій.
– Виростили, виховали! Ти так нам віддячила! Молодець! Ми тебе відправили до діда сім’ї допомогти, а ти все собі забрала!
– Сім’ї? Ти ж щойно зажадала все своєму синові! А що мені? Нічого! Так? Нічого у вас не вийде. Ви мене викинули з дому з половиною мішка картоплі, а потім ніколи не привезли нічого. А до діда ти їздила, просила оформити квартиру, подарувати. А я? Приїжджала і їхала, не побачивши мене.
– Ти знаєш?
– Знаю, мамо! А я сумувала. Дід заспокоював, дякую йому. І про квартиру він вирішив сам. Я його рішення міняти не буду. Тут усе моє.
Мати з вітчимом поїхали, а брат взагалі не приїжджав. За нього завжди мати все вирішувала.Нехай і надалі вирішує, їй вже байдуже, – тільки десь в іншому місці! Тут такі гуси не злітають…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
