Вона говорила, що любить квіти. Дрібниця, але я навіть цього не можу дозволити собі

Останній рік я не можу знайти роботу, і звідси виникає безліч інших проблем. За останні 2 місяці, я був більш ніж на 30 співбесідах, але все не те. Я просто така людина, не можу на низькій позиції працювати. Вакансії із серії комірник чи продавець у залі, просто не для мене. Чи то самооцінка, чи гордість. Ось не можу й усе.

Мені дуже близький світ фінансів, але відповідної освіти я не маю, і власне, мене в цій сфері ніхто не чекає. Це саме той напрямок, від якого я отримаю справжнє задоволення і готовий віддатись повністю.

Зараз живу на маминій шиї, що нікому не підходить – ні їй, ні мені. Власне звідси решта проблем — немає грошей. На навчання не можу вступити, з друзями кудись сходити теж не можу.

Тільки починав нещодавно заводити стосунки з дівчиною, тягнув, як міг до останнього, щоб влаштуватися на роботу. Думав вже хоч кудись, щоб мати можливість поступати по-чоловічому і зводити її у кафе, кіно тощо. Дівчина фантастична, але я її втратив.

Вона говорила, що любить квіти. Дрібниця, але я навіть цього не можу дозволити собі. Деякі друзі та близькі знайомі мені більше не дзвонять, бо я говорю, що не можу піти з ними, тому що зайнятий і в мене справи.

Я навіть не знаю, через який із пунктів більше хвилюватися. Спочатку через дівчину дуже сильно переживав. Хочу її зараз повернути, але не можу, доки не влаштуюся на роботу і в мене не з’являться гроші.

Я її розумію, а з іношого боку ні. Це як присяга: клянетесь любити в бідності та багатстві, у радості і горі? Можливо вона просто не та?

Я не вважаю себе тупим, але чорна смуга якась, і все. Коло замкнулося, а я як в’юн на сковорідці. Просто думаєш, що ось-ось зараз все налагодиться – і тут провал, а потім знову провал за провалом. І так уже рік. Опустити до кінця руки теж не можу, але до цього все йде.