Брат із дружиною їздили у відпустку, а чотирирічного сина Ярослава залишили з бабусею, з моєю мамою.
Ярослав не ходив у садок, його мати останні вісім років працює віддалено, каже, що сама займатиметься сином. Я сиділа у декреті, бо доньці було лише пів року.
Так сталося, що мама захворіла. До повернення Кості та Лєри залишалося ще вісім днів. Переривати відпустку вони не стали, а почали шукати людину, яка б посиділа з Ярославом.
Я відмовилася, тому, що в мене була маленька дитина, та погана згадка про племінника. Мати Лєри злилася, хоч вона й пенсіонерка, як і наша з Костею мама.
Наступного ранку мама мені подзвонила, вона себе дуже погано почувала, у неї була висока температура, а Ярослав розносив квартиру, та тероризував кішок.
Я пожаліла маму, зв’язалася з братом і запропонувала такий варіант: я забираю Ярослава до себе, але прошу за це п’ятсот гривень за добу.
Я пояснила братові цінову політику: їжа та смакота для племінника, мій час, та нерви! Паралельно, ми обговорили, що якщо племінник щось зіпсує чи зламає, то все буде відшкодовано.
Костя погодився, переказав гроші за сім діб, три з половиною тисячі гривень, я поїхала за племінником.
З’їздила до мами, дорогою зайшла в аптеку і магазин, купила ліки, фрукти, лимон, малину. Мама була дуже хвора, їй стало гірше. Лікар у неї був, сказав, що ангіна.
Ми із донькою забрали Ярослава, та поїхали додому. Дорогою я пояснювала племіннику, як не треба себе поводити в нас вдома.
Від нього ніхто не вимагав сидіти на попі рівно на одному місці. Просто, занадто голосно не кричати, мити руки перед їдою, та після туалету, не ходити на балкон, не чіпати кота.
Ми з Ярославом домовлялися, наскільки це було можливо: котик старенький, йому й так погано, він хворіє, якщо за хвіст смикати, то стане ще гірше.
Ярослав погодився, пообіцяв, що не ображатиме стару кицьку. За іншими пунктами домовлялися так само.
Мені було важко, я звикла спати з донькою вдень. Кріпилася, що вдієш, раз сама підписалася. Ярослав поводив себе краще, ніж я очікувала.
Але дрібні проблеми були: дістався цукерок, у пакеті штук п’ять залишалося, все з’їв; зламав брязкальце дочки; розмалював стіл; відмовлявся їсти суп, вимагав сосиски.
Ми ходили гуляти, малювали, Ярослав купався у ванній, я купила йому кілька книжок. Було таке враження, ніби він побачив уперше книги. Він допомагав мені готувати, мити ложки.
Ми їздили до мами, відвезли їй бульйон та продукти, дітей я залишила у передпокої, донька спала в автолюльці, а Ярослав за нею наглядав, вони з мамою не контактували.
До кінця третього дня ми потоваришували, зникла настороженість, поведінка племінника покращала. Увечері, коли племінник уже заснув, зателефонував Костя:
– Завтра по Ярика приїде бабуся, мати Лєри. Віддай їй півтори тисячі із тих, що я переказав, решта твоя. Дякую, виручила!
Мати Лєри приїхала не вранці, а по обіді. Я віддала їй півтори тисячі, вона забрала онука. Вдома стало незвично тихо.
Все-таки племінник дуже активний хлопчик. Я зрозуміти не могла, як Лєра вмудрялася і працювати, і за ним доглядати.
Вже після відпустки написала мені Лєра, спитала про п’ятсот гривень. Я відразу зрозуміла, про що вона: за три дні нагляду мені належало півтори тисячі, а Костя, виходить, заплатив мені дві.
Лєра хотіла, щоб я переказала на її карту ці п’ятсот гривень різниці.
Я дружині брата відповіла, що поверну гроші тому, хто мені їх дав, на перше ж прохання. Ясен пень, я мала на увазі Костю!
Лєра почала міркувати про те, що у них загальний сімейний бюджет, гроші Кості — те саме, що її гроші. Я ще раз сказала, що з цією вимогою до мене має звернутися Костя.
Лєра почала грубити: запитала, чи я не тупа, адже вона мені вже все пояснила, і зажадала негайно повернути їй гроші. Я переслала все листування братові, а Лєру кинула до чорного списку.
– Не треба нічого повертати, — хвилин за п’ятнадцять подзвонив брат, — це твої гроші. Ти ж мамі ліки купила, вважай, це мій внесок.
Або вважай це премією за нагляд за Яриком. Не парся! З дружиною я поговорив, вона більше не полізе до тебе.
З того часу для Лєри я стала ворогом номер один! З нею, взагалі, ніхто ні про що не домовлявся, ми з братом самі між собою все вирішили, умови обговорили. Навіщо знадобилося їй носа сунути?
Сунула, по носу дістала, ще й образилася! На мене, головне, образилась. На Костю тоді б вже й ображалася, це він мені гроші дав і не дозволив їх забрати.
Вона, мабуть, вже забула, як мого кота ходила годувати за гроші, як ми у відпустку їздили? Як постелишся, так і виспишся!
Нехай відчує, як це, рідним послугу за гроші робити! Можливо, тепер буде головою думати, а не п’ятою точкою! Ви зі мною згодні?
