Я овдовів кілька років тому, зараз живемо із сином 5 років удвох. Дружини не стало, коли нашому Арсенію було 4 роки. Останній рік дуже погано їй було, добре, що моя мати забрала дитину до себе в цей нелегкий період. У перші роки нам дуже тяжко було без дружини, ні з ким поговорити, порадитись з побутових питань. Та що там я, ось Арсеній маминої ласки й турботи дуже потребував.
Через пару років ми звикли, що мами немає поруч, життя потекло своєю чергою. Синок пішов до школи, з’явилися нові друзі, захоплення. Щодо мене, я продовжував жити, про особисте життя ніколи не замислювався, не до цього завжди було.
Влітку наша родина готувалася до весілля племінника. Молоді планували весілля в ресторані. Племіннику це свято принесло сім’ю, а мені – кохання. Вона підійшла до мене в розпал урочистостей, і запросила на повільний танець. Так і познайомилися, і я поїхав проводжати її додому. На прощання обмінялися телефонами.
Якщо чесно, дзвонити новій знайомій я не збирався, не хотів змінювати встановлений уклад. Але несподівано, жінка зателефонувала сама, та запросила на вихідні погуляти у місцевому парку. Я не знав, що відповісти, було ніяково, потім сказав, що передзвоню завтра.
Поклав слухавку, і замислився. Згадав дружину, наші радісні миті. Так приємно стало на душі… А тут інша жінка, я навіть не знав, як будувати з нею стосунки, що казати, як чинити. З цими нелегкими думками подався до батьків. Вони зазвичай забирали Арсенія зі школи, бо жили поряд.
Мама саме частувала онука пирогами. Я довго не наважувався розпочати розмову, але розповів матері про знайомство, і запитав поради. Мама трохи подумала і відповіла: «Дорогий мій, дружини не повернеш, а тобі треба будувати нове життя. Вам потрібно тепло, кохання, та й у квартирі не вистачає жіночої руки, та запаху випічки. Повір, син одружиться і відійде, а ти залишишся сам. А так, з тобою буде твоя половинка, вже веселіше буде в старості».
Того ж вечора я подався на побачення. Ми гуляли, милувалися природою, знайомилися, та розкривали душу один одному. Я одразу розповів їй, що овдовів, маю сина-школяра, і не знаю, як тепер поводитися на побаченні. Вона засміялася, і відповіла, що будемо навчатися разом.
Про себе розповіла, що пережила невдалий шлюб, з колишнім давно у розлученні, дітей не має, але дуже хоче пізнати радість материнства. Я зрадів, одразу подумав, що моєму Арсенію вона зможе замінити маму. З того часу ми почали зустрічатися. Спочатку тільки у вихідні, потім кілька разів на тиждень ходили в кіно, театр чи в кафе.
Арсенія я поки не брав із собою, думав спочатку більше дізнатися про жінку, і не помітив, як закохався. Нарешті настав момент, коли я дозрів, щоб познайомити кохану зі своєю родиною. Призначив дату, запросив батьків, а сам вирішив тактовно підготувати свого хлопчика. Я поговорив з ним, як із дорослим, розповів, що зустрів чудову жінку, і хочу, щоб вони потоваришували.
Я дуже хвилювався, як відреагують рідні, але все пройшло чудово. Кохана принесла дуже смачний пиріг з ягодами, та іншу домашню смачну їжу. Розмова протікала весело, ми багато жартували, та згадували смішні історії з життя. Коротше, вечір пройшов швидко і душевно, я був щасливий, що знайшов споріднену душу.
З того часу, кохана часто приходила до нас у гості, готувала смачні страви, а якщо я відводив сина ночувати до батьків, то залишалася у мене до ранку. Мені було приємно прокидатися з жінкою, яку кохаю. Ми могли пів ночі проговорити, засинаючи десь під ранок. Наші розмови стосувалися спільного життя, та майбутніх дітей.
Я попросив її переїхати до мене жити, але вона сказала, що поки що незручно почувається в присутності Арсенія. Мене кольнули ці слова. Чому? Адже хлопчик ні словом, ні жестом ніколи не висловив невдоволення. Я вирішив, що, можливо, минуло недостатньо часу, і вони поки що, не звикли один до одного.
Так минуло пів року, стосунки з коханою залишалися на колишньому рівні, і я захотів зробити їй пропозицію. Вирішив це зробити в гарному ресторані, щоб приємні спогади залишилися на все життя. Коли заповітні слова були вимовлені, дивно, але я не побачив захоплення, чи інших приємних емоцій у її поведінці.
Кохана сказала, що поки що не може погодитися, адже їй заважає у наших стосунках мій син. Мовляв, він її ніколи не визнає, як маму, а лише як сторонню людину. В кінці тиради вона поставила мені умову: якщо я Арсенія перевезу жити до моїх батьків, то вона вийде за мене заміж.
Я був спантеличений такою позицією, не знаю, як мені вчинити, вірніше, я знаю, як вчиню. Сина я не проміняю ні на кого. Зараз я люблю цю жінку, і вважав, що вона теж мене любить. Але люблячі люди так не роблять! Як можна таке пропонувати, адже це мій рідний син. Чи я не правий і чогось не розумію в житті?