Марина Андріївна ледь йшла додому з окулярами, що з’їхали на ніс. На годиннику було близько шостої вечора, але жінка хотіла лише лягти на диван, увімкнути телевізор і по можливості заснути.
Вона поверталася додому від сина, де зустріла лише невістку, яка з милою усмішкою на обличчі запропонувала їй ситний обід. Нічого особливого: борщ на перше, печена картопля та чай.
Син затримався на роботі, тож жінці вдалося поговорити з невісткою. Однак у процесі розмови Марина Андріївна дізналася, що всі страви на столі невістка не готувала своїми руками. Борщ із напівфабрикатів, картопля замовлена доставкою. Ну хочаб чай сама заварювала!
Жінці такий підхід сильно зіпсував настрій. Це ж вона і онукові так готує, і синові. А чому? Вдома ж сидить. Невже важко зайнятися домашньою кухнею? Це і смачніше, і корисніше. Та й взагалі жінка повинна хотіти приготувати своїм домашнім щось смачне, зроблене з душею. А тут…
Наступного дня було ухвалено рішення знову заскочити у гості до сина. Цього разу вже раніше. З ранку, сходивши на ринок і купивши все необхідне, наполеглива свекруха вже прямувала в гості до невістки.
Попивши чаю, Марина Андріївна запропонувала приготувати на вечерю домашніх пиріжків, салат та картопляне пюре з котлетами. Помітивши секундне замішання в очах невістки, вона, втім, не отримала і особливої відсічі.
Наступні кілька годин вони провели на кухні за розмовами та готуванням. Невістка намагалася, але деякі речі у неї виходили не дуже добре.
«Ну нічого, головне, що старається», – подумала тоді свекруха. Справа практики.
А ввечері із сином та онуком вони влаштували невелике свято. Посиділи за столом, домовилися кудись сходити разом у майбутньому. День пройшов добре. Цього разу Марина Андріївна додому їхала таксі і в дуже хорошому настрої.
Вранці, привівши себе до ладу, жінка замислилась. А якщо вона вчора зробила щось зайве і насправді невістка зовсім не хотіла її бачити? Може, в неї були свої плани того дня і готування зі свекрухою до них не входило?
Виходить, вона й синові висловила своє невдоволення, тож тепер він віддалиться ще більше. А потім і онук перестане радіти приходу бабусі. Ех, ну навіщо було влаштовувати цей урок кулінарії? До чужого монастиря зі своїм статутом не ходять!
Так минув якийсь час. Домашня рутина забрала частину негативних думок, але осад, як кажуть, залишився. Що ж, таке життя, всім не догодиш.
Але десь ближче до вечора задзвонив телефон. То був син. Марина Андріївна, передчуваючи не найприємнішу розмову, вже була готова до звинувачень на свою адресу.
«Мамо, привіт. Дуже дякую тобі за те, що ти вчора до нас прийшла. Бачиш, у нас із Вітою вже давно назрівала ця проблема. Вона зовсім не вміє готувати. А як навчитися, якщо ти боїшся палець порізати чи за плитою обпектися?» – промовив син.
А потім продовжив:
«А вчора, коли ти їй дала свій майстер-клас, вона перетворилася зовсім на іншу людину. Знайшла в Інтернеті сайт із тисячею рецептів. Зараз читає, каже, готуватиме всяке. А я так люблю домашню їжу. Дякую, мам. Адже вона дуже хороша. Тільки боїться всього нового».
Насамкінець улюблений син сказав:
«Ну як, наш договір у силі? Я пропоную сходити днями всім разом у театр. Навіть малого візьмемо, нехай долучається до високої культури. Ну все бувай. До зустрічі!»
Жінка поклала слухавку з усмішкою на обличчі. У очах стояли сльози радості. Яка зміна настрою! Виявляється, не одна вона така боягузка. Не варто боятися чогось нового, чи то готування, чи сімейні стосунки.
Від серця відлягло. Тепер потрібно сходити в магазин і придбати щось нове з одягу!
