Вона їх виростила, а вони звинувачують її у всіх бідах

Ніна в своїх хлопцях завжди бачила опору і надію. У неї було 4 синів. Всі як один, як з картинки, як намальовані. Гарні були, видні хлопці. І по господарству допомагали матері, і розумні були, а що все сильні та красиві.

Покійний чоловік Ніни, царство йому небесне, не хотів дітей, але ж і пішов рано, найменшому було тоді 3 місяці, старшому 6. Важко було, дуже. З дошкільнятами на руках вона не могла ні в городі щось зробити, ні в будинку, не кажучи вже про те, щоб на роботу кудись піти. Отак пережили, перебідкалися.

Зараз вже давно Ніна з синами не спілкується, вона б і не проти, не самій же віку доживати. Але виросли вони, а тоді й зовсім стали матір звинувачувати в смерті батька.

Він Ніна попереджав, що якщо та народить, то він піде від неї до Марусі. Не вірила. А загинув дуже страшно, втонув, коли на другий берег річки до Марусі плив човном. Ніна знала про ті походеньки та все мовчала.

А якось синам розповіли історію, чого батько загинув. То вони і стали хором її винуватити. Дружніми вона їх виховала. Завжди один за одного були. Не розуміють, що якби Ніна тримала Миколу, то той би і зовсім пішов. Кажуть що мати винна у всьому, бо ж батько казав їй, попереджав. От якби не матір, то б і батько був живий. Може і дійсно. Але що вже зараз говорити? Ніна ж знає, що якби вона тоді не вперлася в своє, то і синів би не було.