– Вов, ти чого примчав так рано? Дівер плюхнувся на табурет і злісно зиркнув на Ніну. – Це у своєї благовірної спитай! Охоронець мені заявляє, що моя перепустка анульована. Замки по всьому поверсі поміняли! Ти зовсім у директорку загралася?

Ніна акуратно склала банківські виписки в стос. Вона скріпила аркуші степлером і лише потім відсунула від себе порожню чашку. Ранок суботи починався галасливо.

Свій бізнес з гуртового продажу оздоблювальних матеріалів вона будувала п’ять років. Орала без вихідних, моталася холодними складами, лаялася з постачальниками.

А рік тому чоловік Коля буквально виїв їй мозок. Його молодший братик Вовка вкотре вилетів із роботи, і Коля благав прилаштувати родича бодай заступником із загальних питань.

Ніна тоді здалася. Як з’ясувалося вчора ввечері – дарма.

У передпокої з гуркотом відлетіла в стіну взуттєва лопатка. Вовка влетів у кухню, розмахуючи заблокованим магнітним ключем від офісу.

– Якого дідька я пів години перед складом мерзну? – Він навис над обіднім столом, важко дихаючи.

Ніна навіть не здригнулася. Вона перевела погляд на Колю. Чоловік саме зайшов слідом, на ходу застібаючи домашню сорочку.

– А я тобі казала, що вихідні ми проведемо весело, – вона присунула папери.

– Ніно, що відбувається? – Коля насупився і подивився на брата.

– Вов, ти чого примчав так рано?

Дівер плюхнувся на табурет і злісно зиркнув на Ніну.

– Це у своєї благовірної спитай! Охоронець мені заявляє, що моя перепустка анульована. Замки по всьому поверсі поміняли! Ти зовсім у директорку загралася?

– Замки змінили по моєму наказу, – Ніна говорила рівно, не підвищуючи голосу.

– Здумала ключі блокувати!

Зухвалість на обличчі Вовки на секунду змінилася розгубленістю.

– Мені сьогодні підрядникам платити за логістику! Ти мені роботу зриваєш!

– Підрядникам заплатить бухгалтерія. І рахунки компанії для тебе від сьогоднішнього ранку теж закриті.

Коля здивовано роззявив рота. Він сів на край стільця поряд із братом.

– Ніно, ну ти чого? Навіщо такі різкі рухи? – Чоловік спробував зобразити примирливу усмішку.

– Вовка ж намагається. Хлопчик тільки влився у процес. З логістами почав нормально спілкуватися. Навіщо ляпати по руках?

Ніна постукала пальцем по верхньому видруку.

– Я вчора затрималася в офісі. Зводила дебет із кредитом за останні пів року.

Вовка гарячково смикнув плечем. Він одвернувся до вікна.

– І що? Бухгалтерка твоя знову напартачила? – Він спробував говорити поблажливо, але слова застрягли.

– Я давно казав, що гнати її треба. Сидить там, тільки чаї ганяє.

– До неї претензій немає. А ось до двох сумнівних контор, на які ти щомісяця переводив пристойні суми за консультаційні послуги, є питання.

На кухні стало чути, як за стіною голосно працює сусідський телевізор.

– Які послуги? – Голос дівера захрип. Він нервово проковтнув.

– Ти чого починаєш? Це підрядники з реклами! Ми ж обговорювали, що треба шукати нові ринки!

– Ми гуртова база, Вово! Ми не даємо реклами в інтернеті! – Ніна пильно глянула на родича.

– Тим більше за такі гроші. Я пробила ці контори з бази. Обидві оформлені на твого шкільного приятеля. Того самого, з яким ви минулого тижня гуляли на турбазі.

Коля перевів незрозумілий погляд із дружини на брата.

– Це як розуміти? Ти куди відправляв гроші?

Вовка підскочив з табурету.

– Це помилка програми!

Він замахав руками.

– Подвоїло платежі, чи хакери влізли! Та я зараз айтівцям подзвоню, вони миттю розберуться! – Він потягнувся до кишені джинсів.

– Дай телефону спокої! – Ніна зчепила пальці у замок. – Я бачу усі перекази. Ти вивів із рахунків фірми кругленьку суму на підставні рахунки свого друга.

– Та це на розвиток! – Вовка не вгавав, хоча очі в нього бігали по всій кухні. – Я для фірми старався!

– Мені тільки одне цікаво було, – вона відкинулася на спинку стільця. – Як ти при своїй зарплаті примудрився місяць тому нову іномарку з салону викотити? Усім співав, що автокредит схвалили.

Дівер набичився і мовчав.

– А банк, виявляється, відмовив, – вона єхидно примружилася. – Я не полінувалася, попросила дівчаток перевірити. Жодної застави на машину немає. Вона куплена за готівку. За мою готівку!

Коля потер чоло. Він явно відмовлявся вірити у те, що відбувається.

– Вова. Ти в Ніни гроші поцупив?

Дівер раптом перестав виправдовуватися. Обличчя його стало злим.

– Та ви на наших грошах сидите! – Він уперся кулаками в стільницю і гнівно кинувся на брата.

– Коля вірив у тебе, поки ти свої склади відчиняла! Ми ж сім’я! Ви повинні мені допомагати!

– Нічого собі заявочки, – Ніна посміхнулася.

– А що? У тебе фірма мільйонами ворочає! Ти від цього дріб’язку не збіднієш! – Вовку остаточно понесло. – Я просто взяв те, що мені по праву належить, як брата твого чоловіка! Я там орю на вас щодня!

– Ореш? Ти на роботу до обіду приїжджаєш! – Вона гидливо скривилася. – У кабінеті в іграшки ріжешся. Звіти за тебе дівчатка з продажу роблять. Ти навіть формулу у таблиці прописати не в змозі.

– Я керую процесом! Це називається делегування!

– Це називається крадіжка! – Ніна встала з-за столу. – Отже. У понеділок ти йдеш у кадри, та пишеш заяву з власного. І тихо зникаєш із мого офісу назавжди!

Вовка знущально скривив рота.

– А то що? – Він повернувся до брата. – Коля тобі цього не дозволить. Справді, Коль?

Чоловік зам’явся. Він переступав з ноги на ногу, намагаючись знайти звичний компроміс.

– Ніно, ну може, не треба так рубати з плеча? – Коля слізно заговорив.

– Ну, спіткнувся хлопець. Гроші – справа наживна. Нехай відпрацьовує. Відніматимеш у нього із зарплати потихеньку.

– Відніматиму? – Ніна обурено дивилася на чоловіка. – Щоб покрити те, що він вивів на свою машину, йому потрібно працювати безплатно років зо три. А користі від нього нуль!

– Ну, він же брат, – не чужа людина, – Коля застосував свій головний аргумент. – Як ми його викинемо? Йому за квартиру орендовану платити.

Вона довго дивилася на цього дорослого чоловіка. Він свято вірив, що дружина має тягнути на собі його рідню.

– Чудово! Класно ти вигадав. – Ніна коротко кивнула. – Якщо він твій брат, пропоную справедливий варіант.

– Який варіант? – Чоловік насторожено підібрався.

– Вова залишається працювати. Але всі збитки від його блискучого керівництва з цього місяця вираховую з нашого сімейного бюджету.

Вона вказала ручкою на стос паперів.

– Точніше, з твоєї карти, Колю.

На сходовій клітці голосно брязнули дверцята ліфта.

– У сенсі з моєї карти? – Коля здивувався.

– У прямому. Ти ж вважаєш, що ми маємо допомагати сім’ї, – вона почала збирати видруки назад у файл.

– Свою зарплату віддаватимеш братикові. А на життя, продукти та бензин проситимеш у мене. Якщо в мене залишиться, звісно.

Вовка задоволено посміхнувся.

– Ось бачиш, Ніно! Коля не кине мене! – Він задерикувато ляснув брата по плечу.

Але Коля чомусь не поділяв радості. Він глянув на виписки, потім на задоволену фізіономію брата.

– Стривай, – Коля відступив на крок. – Тобто я оратиму на заводі, а мої гроші підуть на погашення того, що він украв?

– Саме так. Благодійність твоїм коштом.

Ніна розвернулась до раковини та ввімкнула воду. Розмова була закінчена. Вовка поблажливо хмикнув.

– Та гаразд тобі, Коляне. Прорвемося.

– Прорвемося? – Коля раптом скинув руку брата зі свого плеча. – Ти зовсім берега поплутав, Вово?!

– Ти чого? – Дівер щиро не зрозумів різкої зміни настрою.

– Того! Ти тачку собі купив чужим коштом, а тепер хочеш, щоб я за це розплачувався?

– Та вона сама винна! Платила б нормально, я не шукав би обхідні шляхи! – Вовка здійнявся, відчуваючи, що захист руйнується.

– Заяву у понеділок на стіл, – Коля відвернувся. – І ключі від своєї іномарки – можеш на продаж виставляти.

– Та пішли ви! Скнари!

Вовка розвернувся і вилетів у коридор. Протяг вдарив по вухах, коли грюкнули вхідні двері.

Коля залишився стояти посеред кухні. Він винувато глянув на спину дружини.

– Ніно. Я ж не знав масштабів.

Вона мовчки витирала чисту чашку посудним рушником.

– Думав, він так, по дрібниці косить.

– Іди одягайся.

Вона кинула рушник на стільницю.

– Розмова ще не закінчена. Їдь до нього. І без ключів від машини не повертайся.

За дві години Коля стояв у дворі новенького житлового комплексу, де його брат винаймав квартиру. Іномарка Вовки блищала свіжою фарбою прямо біля під’їзду.

Сам родич нервово димів біля капота, стираючи уявний пил із лобового скла рукавом куртки.

Коля підійшов упритул.

– Ключі давай, – він простяг руку.

Вовка відсахнувся від машини.

– Ти зовсім з котушок злетів? Через бабу на рідного брата стрибаєш?

– Вона моя дружина. А ти злодій!

Коля намагався говорити спокійно, але слова важко давалися.

– Давай ключі, Вова. Ніна не стала писати заяву в поліцію лише через мене.

– Яка поліція? Це сімейна справа! – Брат сплюнув на асфальт. – Ви повинні були мене взяти в долю! Я ідеї генерував!

– Які ідеї? Ліві рахунки відкривати? – Коля ступив ближче. – Ти машину продаси. Гроші повернеш у касу. І ми забудемо про цю історію.

Вовка злісно скривив губи. Він зміряв старшого брата зневажливим поглядом.

– Під каблуком тепло сидіти, га? – Він отруйно виплюнув ці слова. – Вислуговуєшся перед нею. Думаєш, вона тебе цінує? Та ти для неї пусте місце. Хлопчик на побігеньках!

Коля відчув, як усередині здіймається глухе роздратування. Те саме, яке він довгі роки тиснув у собі, виправдовуючи недолугого молодшого.

– Я чоловік! І я свою сім’ю утримую!

– Сім’ю він утримує! – Вовка знущально засміявся.

– Та ти живеш на її подачки! Розлучайся з нею, Колю. Подавай на поділ майна. Половина бізнесу твоя по закону.

– Що? – Коля не повірив своїм вухам.

– Розлучайся, кажу! Відсудимо половину складів. Будемо самі працювати, без цієї стерво. Я схеми знаю, ми швидко розкрутимося.

Брат говорив це зовсім серйозно. В його очах горіла спрага легких грошей.

Коля дивився на Вовку і раптом ясно зрозумів, що Ніна намагалася вдовбати йому весь останній рік. Перед ним стояв хлопчик, який не заплутався. Перед ним стояв нахабний, лінивий паразит.

– Значить, поділ майна, – Коля повільно опустив простягнуту руку.

– А я, недолугий, приїхав його від тюрми відмазувати!

– Коляне, ну ти сам подумай! Ми ж із тобою кревні! – Вовка спробував знову увімкнути прихильність.

– Жодної кревності більше немає, – Коля розвернувся і пішов до автобусної зупинки.

– Агов! Ти куди? – Голос брата зірвався на вереск. – Ти мене кидаєш? Через цю козу?

Коля не обернувся. Він дістав телефон та набрав номер дружини. Гудки тривали довго.

– Так, – голос Ніни звучав сухо та відсторонено.

– Ніно, це я, – він зупинився біля пішохідного переходу. – Я ключі не забрав.

У трубці почувся короткий смішок.

– Очікувано. Не зміг образити дитинку?

– Ні. Просто зрозумів, що ти мала рацію.

Коля дивився, як спалахує зелене світло світлофора.

– Викликай поліцію, Ніно. Пиши заяву про розкрадання. Я підтверджу всі перекази, він мені сам щойно зізнався.

На тому кінці дроту зависла довга пауза. Тільки шаруділи якісь папери.

– Впевнений? – Нарешті спитала вона.

– Абсолютно, – Коля зробив крок на зебру. – Я їду додому. Купити щось до вечері?

Ніна не стала читати нотації.

– Купи хліба. І сиру нормального. Завтра тяжкий день буде.

Минув місяць.

В офісі гуртової бази вирувала робота. На місце заступника Ніна взяла тямущого чоловіка середніх років, який вважав за краще працювати з документами, а не грати в телефоні.

Вовка більше не з’являвся. Після візиту дільничного та виклику до слідчого пиха з нього швидко злетіла. Іномарку довелося спішно продати перекупникам за безцінь.

Гроші на рахунок фірми повернулися до гривні за тиждень.

Коля більше не заводив розмов про допомогу родичам. Вечорами вони з Ніною пили чай на кухні, обговорюючи плани на відпустку.

І тільки іноді, коли дзвонила свекруха зі скаргами на несправедливість світу до її молодшого, Коля просто мовчки натискав кнопку скидання виклику, – як кажуть, від гріха подалі…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!