Все було так, доки в гості не приїхала з-за кордону сестра мого чоловіка. Валентина Іванівна почала пригощати її всім, що я робила. Віддавала їй мої закрутки, доки я не бачила

Трішки більше року тому я вийшла заміж. У нас із чоловіком не було можливості переїхати на орендовану квартиру, а про купівлю власного житла й мови не було.

План був такий: починаємо збирати гроші на перший внесок, а поки що живемо з матір’ю Толі. У неї свій заміський будинок, так що місця там було більш ніж достатньо.

Відразу скажу, що стосунки з Валентиною Іванівною у мене ніколи добрими не були. Аж надто різні у нас характери. Я людина домашня, сімейна. Люблю чоловіка радувати всякими смаколиками, стежу за порядком, щоби чисто було скрізь. Цьому мене моя матінка навчила!

А свекруха думає лише про своє благополуччя. За будинком не особливо стежила, проте регулярно відвідувала салон краси. Якісь подвійні стандарти. Не розумію, як можна ходити з гарною зачіскою, поки в будинку такий срач. Коли я переїхала туди, перш за все довго прибрала. Вдихнула в цей будинок нове життя, так би мовити.

Потім я почала систематично готувати їсти, і до моїх страв активно долучалася свекруха. Я тонко натякала їй, що готувати, вона і сама може. Але все закінчувалося скандалами. Мовляв, поки я тут живу, то винна їй.

Тим часом я почувала себе так, ніби перебуваю тут на пташиних правах. І це при тому, що ми із чоловіком повністю комунальні послуги почали оплачувати.

Вести зі свекрухою спільне домашнє господарство не виходило. Валентина Іванівна все звалювала на мене. І в кінцевому рахунку вчудила неймовірне. Купила безліч курей, гусей та іншої живності. Але займатися цим усім не збиралася спочатку. Ось, мовляв, тримайте, буде в нас усе своє, домашнє.

Лаятися зі свекрухою не було часу. На мене раптово впала величезна кількість нових завдань, пов’язаних з побутом. Потім розпочалася робота на грядках. Влітку готувала закрутки на зиму. Загалом одному богові відомо, як я примудрялася при цьому ще й працювати.

Згодом я почала відчувати себе рабинею в цьому будинку. Я робила практично всю роботу. Просити допомоги у чоловіка я не могла, оскільки його днями вдома не бувало.

Він працював понаднормово, щоб ми наближалися до нашої мети пошвидше. Толя втомлювався не менше мого, та й робота у нього стресовіша. У мене язик не повертався скаржитися йому на мої проблеми вдома.

Я терпіла і працювала. Але мені й самій було приємно бачити, що моя праця приносить плоди. Домашні овочі, ягоди та зелень, свіжі яйця та інші продукти харчування з грядки. Це так чудово!

Все було так, доки в гості не приїхала з-за кордону сестра мого чоловіка. Валентина Іванівна почала пригощати її всім, що я робила. Віддавала їй мої закрутки, доки я не бачила.

А потім почала передавати їй у місто найсвіжіші яйця наших несучок. Ось тут я вже не витримала та влаштувала їй скандал. Я вважаю, що це несправедливо. Свекруха палець об палець не вдарила, щоби чимось розпоряджатися тут.

У відповідь вона почала кричати, що купила всіх курей та інших тварин. Мовляв, це взагалі її ідея була, а я лише виконавиця. Яка неповага!

Я просто не витримую. Поставила чоловіка перед фактом: збираю речі та їду до батьків. Жити з його матір’ю просто не можу. Нехай сама тепер грядки прополює і врожай збирає, а ще тваринам дає раду. Бач яка ніжна!