Вийшло так, що виховувати дочку мені довелося самій. Чоловік пішов від мене, коли дізнався, що я в положенні. Спочатку мені було важко, але коли моїй Тані виповнився рік, я зустріла Андрія.
Незабаром ми почали жити разом, і він, як я тоді думала, любив мою дочку так само, як і мене. Донька теж прив’язалася до нього і вважала його рідним батьком.
Так минав час, у нас все було добре, Таня росла доброю, спокійною дівчинкою. Вона дуже любила малювати, тому ми її відправили до художньої школи.
Але все дуже змінилося, коли Тані виповнилося чотирнадцять років. Дівчинка кардинально змінилася, вона стала злою, та не керованою.
Таня перестала відвідувати художню школу, навіть у навчанні з’їхала. Додому вона почала приходити вночі, а іноді взагалі могла не прийти.
Я неодноразово намагалася поговорити з нею, дізнатися, що з нею трапилося, чому вона так змінилася, можливо невдале кохання, але вона й слухати мене не хотіла. Так у нашій, колись дружній, родині почалися скандали, істерики, закиди.
Що я тільки не робила, але Таня відмовлялася йти зі мною на контакт, а Андрія вона взагалі бачити не хотіла.
І ось моє терпіння скінчилося, зібравши всі необхідні документи, я привезла її до школи закритого типу.
Таке рішення, звичайно ж, було прийнято Тетяною в багнети, вона думала, я так не посмію з нею вчинити. Якщо чесно, мені таке рішення далося дуже важко, але я не хотіла втратити доньку, тож іншого виходу я тоді просто не бачила.
Школа ця була на два поверхи. На першому розташовувалися навчальні класи і їдальня, а на другому – спальні кімнати. Школу оточував двометровий паркан із колючим дротом, вигляд я вам скажу жахливий.
Як тільки Таня переступила поріг цієї школи, мене попросили піти, й не з’являтися, поки школа не відчинить двері для батьків. Мені було тяжко, але я пішла, залишивши там дочку.
Спочатку Таня вирішила і там показати свій норовливий характер, але їй швидко пояснили, що до чого.
Там все було дуже суворо, тому вибрики не віталися. Таня швидко зрозуміла, що тут із нею жартувати ніхто не буде.
Але вона доволі швидко звикла до умов існування в цій школі, та вже через тиждень потоваришувала з усіма дітьми, які були разом з нею. Таня знову стала, як і раніше, слухняною та доброю дівчинкою.
Вона знову почала добре вчитися і навіть відвідувала художній гурток. Також її зацікавила музика, і вона почала брати уроки гри на фортепіано.
Загалом, у Тані було все просто чудово, життя налагодилося. Але наближався цей день відкритих дверей, або батьківський день, це коли приїжджають батьки їх відвідати, та дізнатися про зміни.
Так і я з нетерпінням чекала цього дня, адже я сильно переживала за дочку, і сумнівалася, чи правильно взагалі вчинила щодо неї.
Коли я приїхала, то мала розмову з Таніною вчителькою, яка і повідомила мене про всі зміни, які з нею відбулися.
Але, як виявилося, дочка не хотіла, щоб я про них дізналася. Навіть була з її боку спроба підмовити вчительку на брехню, аби тільки вона не розповіла мені про її успіхи.
Мене це дуже здивувало, але добре, що педагог була адекватною жінкою, і все мені розповіла, порадивши звернутися до фахівця.
Я звісно приїхала на зустріч з Андрієм. Нарешті нам дозволили зустрітися з дочкою, і коли я поцікавилася, що відбувається, вона попросила, щоб Андрій нас залишив з нею наодинці, що вона не хоче його бачити. Мені таке прохання здалося безглуздим, але я не стала заперечувати.
А як тільки він зачинив двері, попросила мене вигнати його взагалі, а потім гірко заплакала. Я не розуміла, що відбувається, але відразу забрала доньку додому і знайшла найкращого психолога.
І тільки він мені пояснив, що відбувається з моєю дочкою. Виявляється, Андрій поглумився над нею, а все що з нею відбувалося потім, це лише реакція дитини на цю страшну подію. Господи, як же я не догледіла, як могла нічого не помічати!
Звичайно ж, я не могла спочатку в це повірити, адже Андрій ростив і любив Таню, як рідну дочку, він не міг так вчинити з нею, і зі мною.
Але після скандалу, який я йому влаштувала, Андрій у всьому зізнався і почав перепрошувати. Але я його вигнала, написавши заяву до поліції.
Тепер у нас з Танею все знову чудово, вона закінчила школу з медаллю і вступила до одного з найпрестижніших університетів Львова. Ми з нею більше не сваримося, бо нема за що!
А Андрія ми з того часу більше ніколи не бачили, та ще довго не побачимо, адже був суд, який дав йому великий термін, а, як відомо, в тих місцях не дуже люблять таких людей.
Я дуже картаю себе за все, що сталося з моєю дитиною! Якби вона відразу мені все розповіла, то ніякої спецшколи б не було!І я впевнена, що більше ніяких Андріїв в моєму житті не буде! Нам і вдвох добре живеться! Ви зі мною згодні?
