– Все-таки гарний у мене зять!

– Дякую, кохана! – Льоша встав з-за столу і вийшов із кухні. А мама Соні, Олена Вікторівна, відразу невдоволено пирхнула.

– Що знову не так, мамо? – похмуро запитала Соня.

– «Дякую» – передражнила вона зятя. – Міг би сказати, яка ти молодець! І тарілку брудну на столі залишив, це ж не повага до твоєї праці!

– Мамо, – зітхнула Соня, вимивши тарілку за чоловіком. – Ти чіпляєшся. Льоша поспішає на роботу, тому все бігом-бігом. А я ж удома цілий день. Ще й ти зараз тут.

– А нічого так пізно вставати! І поспішати не треба буде. Міг би й раніше встати, коли Кірочка прокинулася. Так ні, ти й з дитиною, і за чоловіком доглядаєш. А від нього жодної допомоги!

Соня мимоволі глянула на двері. Цікаво, чи Льоша все це чув? Він, звісно, ​​знає, що його теща недолюблює, але чути все це дуже неприємно.

– Мамо, я в декреті! Льоша працює. І коли мені потрібна допомога, він завжди допомагає!

– Зауваж, ти в мене допомоги не просила, а я без будь-яких прохань і по дому допомагаю, і з дитиною гуляю!

– Ну так, ти за цим і приїхала! – Починала дратуватися Соня. – А Льоша цілий день на роботі.

– Ну, не знаю. Твій батько мені допомагав завжди, а працював, між іншим, на заводі!

– Так, ось тільки він працював позмінно. І часто по пів дня бував удома. А Льоша, як о восьмій ранку йде, так до восьмої його вдома немає. Ще ж і затори у місті. І лише у вихідні він удома, і то в цей час мені допомагає.

Щоб і далі не розпалювати конфлікт, Соня покинула кухню та пішла проводити свого чоловіка на роботу.

Вона не розуміла, чому мама не любить Льошу. Вона до нього постійно чіплялася і щоразу не забувала сказати, що не пара він її доньці. І це попри те, що в них уже є дитина.

Звичайно, Соні було дуже прикро це чути. А ще мама постійно її заводила, і Соня потім сама мимоволі починала шукати у чоловіка вади.

На щастя, мама гостювала недовго. Через два дні вона поїхала, сказавши Соні, щоб не давала чоловікові спуску. А то сів їй на шию і ніжки звісив.

Льоша тоді прямо видихнув. Кожен приїзд тещі додавало сивого волосся на його голові. І не заборониш же приїжджати.

Соня теж щоразу нервова після приїзду мами. Починає чіплятися, завжди чимось незадоволена. Льоша розумів, що це теща її налаштовує, але йому все ж таки це було неприємно.

Може, він не найкращий чоловік і не дбайливий батько, але намагається. Багато працює, у вихідні займається з донькою, дарує своїй дружині милі подарунки. І він щиро вважав, що претензії тещі щодо нього безпідставні.

У п’ятницю ввечері у Льоші було призначено зустріч із представником компанії-партнера. Вони заздалегідь домовилися з Наталею і вирішили зустрітися у ресторані, бо ввечері сидіти в офісі не дуже комфортно, та й невідомо, наскільки затягнеться зустріч, там хоч поїсти можна буде.

Льоша попередив Соню про те, що затримається.

– Потрібно з партнером поговорити. Пізніше буду, точно сказати не можу.

Соня скривилася. Вона сподівалася, що вони п’ятничний вечір проведуть разом. З огляду на те що мама нарешті поїхала. Але справи є справи, нічого тут не змінити.

О дев’ятій Льоші все ще не було вдома, і Соня йому зателефонувала. На тлі грала якась музика, що дуже здивувало жінку.

– А ти де? – Запитала вона.

– Я ж сказав, що у мене зустріч.

– Ти в офісі?

– Ні, у ресторані.

Серце у Соні закалатало. Льоша останнім часом постійно десь пропадає. І так, мама знову її накрутила, що чоловіки люблять ходити ліворуч, коли дружина сидить безвилазно вдома.

– А ти скоро? – Запитала Соня.

– Ще пів години й, думаю, додому.

Поки Льоша не приїхав, Соня накрутила себе ще більше. Вона намагалася заспокоїтися, але марно, дякувати мамі, яка так яскраво окреслила картину зради.

І коли Льоша приїхав, Соня одразу відчула від нього аромат жіночих парфумів.

– Кажеш, з партнером був? – Закричала вона.

– Сонь, ти чого?

– І давно ти партнерів у ресторани водиш?

– Там зручніше було зустрітися. Та і я вже був голодний.

– І як звати вашого партнера?

– Наталя, – чесно відповів Льоша.

– А я так і знала, що ти був із жінкою! Від тебе її духами несе! Скажеш, сиділи близько?

Льоша почав злитися. Зрозуміло, що без дорогої тещі тут не обійшлося.

– Просто її пальто висіло над моїм, тож годі! – гаркнув він.

– Покажи мені її! Мабуть, є її фото. Сподіваюся, що там страшна стара жінка.

– Вона, приблизно, моя ровесниця, – зітхнув Льоша. – І в нас була з нею лише ділова зустріч. Потім я її підвіз додому і поїхав до тебе.

Льоша не одразу зрозумів, що брязнув зайве. Але Соня вже завелася. Слово за слово, вони сильно посварилися.

Соня звинувачувала свого чоловіка в зраді, що саме тому він постійно затримується на роботі. А Льоша кричав, що у Соні зовсім мізки в декреті попливли, і що він заборонятиме тещі приїжджати до них. Тому що після її приїзду Соня поводиться неадекватно.

І Соня психанула. З ранку, коли Льоша поїхав в магазин, як він сказав, вона зібрала речі, доньку, сіла в машину та поїхала до мами. Благо, та жила в сусідньому містечку всього за п’ятдесят кілометрів від них.

Коли Олена Вікторівна побачила на порозі свою дочку, то їй навіть радісно на душі стало. Пішла нарешті від цього мужика! Не пара він їй.

Соня все розповіла мамі.

– Зраджує! Ось зуб даю, зраджує. Де це бачено, щоб пізно увечері сидіти з якимись партнерами у ресторані! Правильно зробила, що пішла!

– Мамо, ми в тебе поживемо, – зітхнула Соня. – Більше йти нікуди.

А ось це в плани Олени Вікторівни не входило. У неї зараз з’явився залицяльник, Антон Геннадійович. Та й добре бути дбайливою бабусею на відстані, а не щодня.

– Навіщо? Та квартира і ваша також! Нехай цей зрадник їде.

– Ні, мамо, – хитнула Соня головою, – вона ж була його до шлюбу. Отже, я не маю на неї права. А Кіру ми ще зареєструвати не встигли.

Олена Вікторівна насупилась. Радість від того, що її дочка пішла від недолугого чоловіка поступово випаровувалася. Але ж не виставиш їх за двері.

Звичайно, як Льоша повернувся додому з квітами та іграшкою для доньки, щоб якось загладити той конфлікт, він одразу виявив, що дружина поїхала. І він знав, куди.

Льоша подзвонив Соні, сказав, щоб та не дурила. Що він ніколи їй не зраджував і не зраджуватиме, бо кохає.

Соні хотілося йому вірити, але вона не знала, правду він каже, чи ні. І попросила час, щоб подумати.

Маленька Кіра погано спала на новому місці. Олена Вікторівна вранці наступного дня прокинулася зла, бо онука постійно плакала і не давала їй спати. Ще й сніданок довелося готувати на всіх.

Та й речі заполонили всю її квартиру. І тут, і там валялися іграшки, книжки, одяг. Квартира в неї маленька, от і не вистачає місця трьом. Ще й Антону Геннадійовичу довелося відмовити у зустрічі.

Олену Вікторівну все це вкрай не влаштовувало. Ще й донька, опинившись у мами, постійно просила посидіти з онукою. Було видно, що вона засмучена, і їй хочеться побути на самоті.

А Олена Вікторівна раптом подумала, що й не найгірший у неї зять. Ну так, не так багато допомагає, як її чоловік допомагав свого часу.

Натомість він заробляє набагато більше і не заглядає в чарку, що полюбляв її чоловік. Та і явно в нього жодних коханок немає, видно, що Соню любить.

І почала вона думати, як би сплавити дочку назад. Бо вже голова розколювалася від криків, та й спати ночами хотілося солодко, а не уривками.

І, що гріха таїти, дратувала постійна присутність родичів у її квартирі. Так, вони бачаться, дай боже, раз на місяць.

А якщо Соня розлучиться із чоловіком, то взагалі у неї жити залишиться! Ні, цього Олена Вікторівна допустити не могла!

Вона зателефонувала зятю і сказала, щоб приїхав до неї.

– Любить тебе Соня, дурість зробила. Приїжджай, Льошо, побачить тебе і простить одразу. І Кірочка за тобою сумує.

Звісно, ​​Льоша не розумів, у чому причина такої зміни тещі щодо нього. Але був радий, бо думав, що вона налаштовуватиме свою дочку проти нього.

Льоша приїхав. Вони з Сонею довго говорили, він переконав її, що не було ніякої зради й що він дуже любить їх з донькою.

– Добре. Скажу мамі, що ми їдемо додому.

Соня думала, що мама її відмовлятиме. Адже вона Льошу не любить, і так була рада, коли Соня сказала, що пішла від нього.

Але, на диво, все було навпаки.

– Ну і правильно! Гарний він, все-таки чоловік! І всякі дурниці з голови викинь. І Кірі потрібна повноцінна родина.

Олена Вікторівна навіть допомогла зібратися, щоб вони швидше покинули її будинок. Може, ще встигне зателефонувати до Антона Геннадійовича, і вони навіть зустрінуться.

Коли дочка з чоловіком та онукою поїхали, Олена Вікторівна видихнула. А ще вирішила, що треба менше лаяти зятя. А то, не дай боже, і справді розлучаться…

Як вам позиція матері? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!