Все життя я була у своїй сім’ї на других ролях. Відразу скажу, що була я не дуже бажаною дитиною. Лідія – моя мати – тоді вискочила заміж по дурості. Чоловік, який мій батько, був старший за неї майже вдвічі, а також у минулому був одружений.
Саме Лідія повела його із сім’ї, розраховуючи, що зможе побудувати власну. Не зупинило її навіть те, що там вже було четверо дітей. Побудувати щось побудувала. Ось тільки щасливою цю сім’ю вона не змогла зробити. Чоловік гуляв праворуч і ліворуч, як і сама Лідія. Коли ж він дізнався про зради, то одразу ж покинув її, залишивши з маленькою дитиною, тобто зі мною.
Так що виходила мама заміж по дурості, а ось розлучалася вже усвідомлено, бажаючи якнайшвидше це все закінчити.
Народила, але сидіти з маленькою дитиною вона, звичайно ж, не хотіла. Я їй була не потрібна, тільки псувала всю картину – гарна молода жінка в самому розквіті сил. Для мене у її житті не було місця.
Тому Лідія з радістю відправила мене до бабусі, якій вже на той момент було за шістдесят років. Не уявляю, як їй було важко зі мною, та ще й у такому віці. Але так чи інакше, я виросла все-таки з нею, її й кликала “мама”, не розуміючи, чому вона щоразу починала плакати.
Від справжньої матері довгий час не було жодних звісток. Гаразд їй начхати на мене, але вона не цікавилася навіть бабусею, не кажучи вже про те, що можна було б надсилати хоч трохи грошей.
Бабуся тоді ледве зводила кінці з кінцями, торгувала на ринку, в’язала вдома, іноді навіть сиділа з чужими дітьми. Взагалі, вона робила все, щоб я нічого не потребувала. Але попри все це, бабуся завжди дуже чекала на свою дочку і кликала її хоча б у гості.
Коли мені було близько сімнадцяти, Лідія зненацька з’явилася. Вона, нікому нічого не сказала, одного з літніх днів з’явилася на нашому порозі. Бачила я її до цього лише на фотографіях, тож не одразу зрозуміла, хто вона. Ось тільки “мати” повела себе дуже несподівано, кинулась мені на шию.
Я не особливо розуміла її бурмотіння, але кілька слів все-таки почула:
– Люба моя, я так сумувала. Доню, як ти на мене схожа…
Бабуся тоді тільки розплакалася, присівши на стілець. Підійти до мами тоді не знайшлося сил.
Ось тільки виявилося, що мама приїхала не одна. За кілька хвилин за нею зайшла досить вже доросла дівчинка, зовні дуже схожа на мене.
– Знайомтеся, це Аліна. Твоя сестричка та твоя онука.
Я та бабуся були в шоці. За стільки років ми жодного разу нічого не чули про неї, адже дівчинці на вигляд було вже близько дев’яти років.
У той момент я вперше відчула якусь подобу ревнощів, бо чудово розуміла, що весь цей час вона жила з мамою.
У ті часи я називала її на ім’я, адже мама в мене вже була. Аліна, почувши це, голосно засміялася. Навіть не так. Зареготала. У той момент я зрозуміла, що моя сестра була дуже розпещеною дитиною.
Тоді я так і не зрозуміла, чому Лідія так раптово заявилася до нас, адже вона нічого не пояснила. Але жінка відразу ж встановила свої правила. Собі вона забрала кімнату бабусі, яка з радістю віддала її. Бабуся взагалі була дуже рада тому, що недолуга дочка нарешті повернулася додому.
А ось мою кімнату моя справжня мати віддала Аліні. На мої обурення вона тоді навіть не звернула уваги, сказавши, що це нормально – ділитися із молодшою сестричкою.
Вже за кілька днів Лідія почала скаржитися, що грошей бабусі мало, а Аліні потрібні нові речі. Загалом, коли вони почали жити з нами, моє життя круто змінилося. В гіршу сторону.
Щоб не вислуховувати її вічні обурення, я, нікому не сказавши нічого, вийшла на роботу. Мені тоді виповнилося вісімнадцять, так що жодних питань не було. Але Аліна, якимось чином дізнавшись про це, одразу ж розтріпала все Лідії. А вона відразу ж зажадала частину моїх зароблених грошей віддавати їй.
Я, звичайно, не хотіла цього робити та, можливо, так і не зробила б. Ось тільки бабуся тоді прийняла бік Лідії. Тож незабаром у мене забирали майже всі мої гроші.
Аліна росла дуже примхливою дитиною, тому майже всі накопичення йшли на неї. Як би мені там не було погано, я не думала про те, щоб піти. Але одна зі сварок вирішила все.
У той день сестра почала кричати, що я мало заробляю, і тому їй не можуть купити новий одяг. Я тоді дуже розлютилася і сказала, що не зобов’язана її забезпечувати.
Наша сварка переросла в гучну лайку, але далі справа не заходила. Ось тільки коли Лідія та бабуся увійшли до хати, Аліна почала кричати, що я її вдарила. Зрозуміло, що жінка відразу ж повірила їй і, підійшовши до мене, вліпила сильний ляпас.
Я, не очікувала такого, підбігла до бабусі, шукаючи підтримки. Ось тільки вона мене тоді навіть не обійняла. Натомість жінка відштовхнула мене, навіть не подивившись на мене. У той момент я зрозуміла, що дочка їй набагато дорожча за мене. Бабуся ніколи не стане проти неї.
Того ж дня, зібравши всі свої документи та гроші, які встигла накопичити, я покинула цей будинок. Спочатку було важко на новому місці, але потім я звикла, знайшла роботу та винайняла невелику кімнату.
Бабуся і Лідія дзвонили кілька разів, лаялись та кричали, що я невдячна і покинула їх самих. Якщо бути чесною, тоді я навіть думала повернутися або якось допомогти їм. Але в якийсь момент Лідія сказала, що їм потрібні гроші, бо Аліні треба купити нові речі до школи. Почувши це, я відразу ж скинула виклик, обіцяючи собі більше не зв’язуватися з Лідією та Аліною.
Ось так маючи рідних я у цьому світі зовсім сирота.
