Аліна лежала в палаті лікарні та мріяла про те, як вони з Максимом заберуть малюка додому. Тихо, спокійно, без метушні.
Чоловік приїде машиною, вона вийде з конвертом, вони сядуть утрьох і поїдуть у свою квартиру. Покладуть сина в ліжечко, яке так довго вибирали. Проведуть перший вечір разом.
Але свекруха Тамара Сергіївна думала інакше. Вона зателефонувала Максиму напередодні виписки та заявила, що приїде зустрічати із сестрою, старшою дочкою, та її чоловіком. Буде урочиста зустріч, як належить.
Максим передав це Аліні. Жінка скривилася.
– Макс, я справді хочу тиші! Я втомилася, малюк плаче. Давай самі, без юрби?
Чоловік зам’явся.
– Аль, ну мама так хоче. Не забирай у неї цю радість. Ну, подивляться на онука, порадіють і підуть.
Аліна зітхнула. Сперечатися не було сил. Вона погодилася.
У день виписки жінка повільно одягалася. Тіло ще не відновилося, кожен рух давався важко. Медсестра перев’язала стрічкою конверт із малюком. Крихітна, тепла грудочка, – її син.
Аліна спустилася до виходу. Біля дверей стояв натовп. Свекруха з великим букетом, її сестра, дочка, зять. Усі жваві, галасливі. Тамара Сергіївна побачила невістку і кинулась до неї.
– Покажіть мені мого онука!
Вона ледь не вихопила конверт із рук Аліни. Жінка інстинктивно притиснула дитину до себе. Свекруха розгорнула край конверта і зазирнула.
– Ой який маленький. Дуже крихітний. Покажи краще.
Аліна мовчки тримала сина. Їй хотілося поїхати звідси швидше. Далі від цього натовпу та шуму.
Максим підігнав машину. Свекруха сіла на переднє сидіння поряд із сином. Аліна з малюком позаду. Інші родичі поїхали на таксі слідом.
Дорогою Тамара Сергіївна говорила без перестанку. Розповідала, як сама привела на світ трьох дітей. Як няньчилась з онуками від старшої дочки. Як вміє сповивати та годувати. Аліна слухала навпіл і гойдала сина.
Приїхали додому. Аліна сподівалася, що родичі незабаром підуть. Але ті пройшли до квартири за нею. Зняли взуття, розсілися на дивані. Свекруха насамперед зажадала показати онука.
– Давай сюди, я потримаю.
Жінка неохоче передала конверт. Тамара розгорнула дитину, не помивши руки. Аліна це помітила, але промовчала. Свекруха почала оглядати онука.
– Який худий, – сказала вона з осудом. – Ти його в лікарні годувала?
Аліна стиснула зуби. Дитина з’явилася з нормальною вагою. Педіатр сказав, що все гаразд. Але свекруха вважала інакше.
Сестра Тамари нахилилася і тицьнула пальцем у личко немовляти.
– Весь у нашу сім’ю пішов. Ні краплі на маму не схожий.
Аліна відчула, як усередині закипає злість. На маму не схожий. Отже, дев’ять місяців вона виношувала чужу дитину. Просто інкубатор сім’ї чоловіка.
Максим зробив чай. Родичі розсілися за столом. Аліна хотіла забрати сина та піти в іншу кімнату. Але свекруха тримала його міцно.
– Ти йди відпочинь, а я онука потримаю, поки він спить. Мені не важко.
Жінка не хотіла залишати дитину. Але наполягати не наважилася. Пройшла до спальні й лягла. Чула, як у вітальні голосно розмовляють, сміються. Малюк почав плакати. Аліна схопилася і вийшла у вітальню.
Свекруха хитала онука і співала якусь пісню. Дитина репетувала. Тамара Сергіївна не звертала на це уваги.
– Дайте я візьму, – сказала Аліна. – Його час годувати.
Свекруха неохоче віддала конверт. Жінка пішла в спальню, й зачинила двері. Погодувала сина, переодягнула. Він заспокоївся і заснув. Аліна поклала його в ліжечко і сіла поряд. Хотілося побути у тиші хоч п’ять хвилин.
Але двері відчинилися. Увійшла Тамара Сергіївна із пакетом у руках.
– Я тут принесла сорочку для онука. На щастя. У ній усі мої діти виросли. Давай одягнемо.
Вона дістала з пакета стару жовту сорочечку. Від неї різко пахло пральним порошком. Аліна скривилася.
– Дякую, але не треба. У нас свій одяг є.
Свекруха спохмурніла.
– Як це не треба? Це ж сімейна річ. Ти що, традиції не шануєш?
Вона нахилилася до ліжечка і почала знімати з малюка сорочечку. Аліна спробувала зупинити її.
– Тамаро Сергіївно, зачекайте! Йому добре у своєму одязі.
Свекруха не слухала. Вона стягнула сорочечку і почала одягати свою. Малюк заплакав. Аліна взяла його на руки й побачила, що шкіра на грудях почервоніла. Може, алергія на порошок, чи просто не акуратно вдягала.
– Зніміть це негайно, – сказала твердо.
Тамара Сергіївна здивувалася.
– Що?
– Зніміть! У нього, напевно, алергія. Бачите, шкіра почервоніла.
Свекруха глянула на онука і пирхнула.
– Жодної алергії. Це просто ніжна шкіра. Пройде.
Аліна стягнула сорочечку сама. Шкіра дитини справді була червоною. Вона дістала крем та змастила. Малюк пхикав.
Тамара Сергіївна стояла і дивилася з обуренням.
– Як це не робіть? Я трьох виховала! Я краще знаю. А ти ще нічого не розумієш!
Жінка відчула, як терпець її урвався.
– Це моя дитина! І лише я вирішую, що йому вдягати!
Свекруха розлютилася.
– Твоя дитина? А мій онук! І я маю право на свою думку!
Максим зазирнув у кімнату.
– Що трапилося?
Тамара повернулася до сина.
– Та ось твоя дружина мені хамить! Я хотіла онука одягнути в сімейну сорочечку, а вона грубить.
Чоловік глянув на дружину. Аліна гойдала сина, що плакав, і показувала червону шкіру.
– Мамо, бачиш, у нього шкіра почервоніла.
Свекруха махнула рукою.
– Нісенітниця яка! Це вона тобі голову морочить. А ти слухаєшся її у всьому. Підкаблучник!
Максим насупився.
– Мамо, не треба!
Тамара Сергіївна взяла свою сумку.
– Все зрозуміло! Я тут зайва. Приїхала порадіти, онука побачити, а мене виганяють? Гаразд! Більше моєї ноги тут не буде!
Вона вийшла зі спальні. Слідом за нею почали збиратися решта родичів. Незабаром у квартирі настала тиша.
Аліна сіла на ліжко та заплакала. Від утоми, від образи, від безсилля. Перший день вдома. Вона уявляла його зовсім інакше. Тихим, спокійним, щасливим. А вийшов скандал, сльози та зіпсовані стосунки.
Максим увійшов і сів поруч.
– Не плач. Мама просто перехвилювалася. Вона ж хотіла як краще.
Жінка глянула на нього крізь сльози.
– Як краще? Вона навіть не помила руки! Вдягла на дитину стару сорочечку, що він увесь почервонів. Це “як краще”?
Чоловік зітхнув.
– Ну, вона не знала, що буде алергія. Вона ж не спеціально. Вона жінка проста, сільська.
Аліна витерла сльози.
– Максе, я просила тиху виписку! Тільки ми втрьох. Ти не послухав мене. Запросив усю рідню. І ось результат!
Чоловік опустив голову.
– Вибач. Я думав, мамі буде приємно. Я не хотів її ображати.
Жінка приспала сина і поклала в ліжечко. Малюк нарешті заснув. Вона лягла поруч і заплющила очі.
За годину зателефонувала Тамара Сергіївна. Максим узяв слухавку. Говорив довго, виправдовувався. Аліна чула уривки розмови. Мати звинувачувала сина. Казала, що невістка його зіпсувала.
Максим поклав слухавку і втомлено зітхнув.
– Мама сказала, що більше до нас не приїде. Що я вибрав дружину замість матері?
Аліна промовчала. Їй не хотілося сперечатися. Вона просто втомилася. Від скандалу, від чужих людей у хаті.
Вона дивилася на сплячого сина і думала, що це лише початок. Попереду роки боротьби зі свекрухою за право виховувати свою дитину.
Роки докорів, претензій та образ. Тому що Тамара Сергіївна вважала онука мало не своєю власністю. А невістку – просто інкубатором.
Аліна зітхнула і поцілувала сина в верхівку. Вона впорається. Повинна впоратися. Тому що це її дитина!
І жодна свекруха не відніме у неї право бути матір’ю! Навіть, якщо для цього доведеться пройти через сотні скандалів.
А якщо чоловік буде на все це дивитися крізь пальці, – ну що ж, і в не повних сім’ях діти виховуються! В наш час це не проблема. Не буду загадувати наперед, – життя все розставить по своїх місцях…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
