Всі довкола стверджували, що хлопець любить погуляти, що навіть свідоцтво про шлюб ніколи його не виправить. Я не хотіла навіть нікого слухати!Але все трапилося одразу після весілля, коли ми відправилися у весільну подорож

Багато знайомих попереджали мене, щоб я ще раз подумала, перш ніж виходити заміж за Колю. І як же вони мали рацію, адже дуже скоро, навіть від однієї згадки його імені, мені буде так неприємно.

Але я сприймала світ у рожевому кольорі, бо була закохана. Всі довкола стверджували, що хлопець любить погуляти, що навіть свідоцтво про шлюб ніколи його не виправить. Я не хотіла навіть нікого слухати!

Думала, що мені просто заздрять. Але все трапилося одразу після весілля, коли ми відправилися у весільну подорож. Спочатку відпочинок здавався чудовим. Чоловік не відходив від мене ні на крок.

Створювалося відчуття, ніби ми знаходимося в красивій казці. Але все змінилося тоді, коли я прокинулася посеред ночі одна.

Новоспечений чоловік ще ввечері вирушив до бару при готелі дивитися футбол. Я зі спокійною душею відпустила його. Сама йти не захотіла, адже цей вид спорту мені зовсім не подобався.

Я вирішила залишитися в номері й провести трохи часу наодинці із собою. Не дочекавшись свого затятого вболівальника, я заснула.

Прокинувшись серед ночі, я насамперед відшукала телефон і написала повідомлення своєму благовірному. Проте відповіді не було.

Це, щоправда, не дуже насторожило мене, оскільки Микола міг легко не помітити повідомлення. Або ж просто підманув інтернет.

Я почекала ще трохи — нікого. Тут я вже почала злитися, та нервувати. Мені довелося встати, одягнутися і попрямувати до того самого бару. Коли я туди прийшла, то чоловіка там вже не було. За столиками залишилася лише невелика кількість відвідувачів.

Звичайно ж, я почала знову писати Колі, дзвонила йому, але безрезультатно. Останньою спробою дізнатися про місцеперебування коханого, це запитати у бармена. Він спочатку зніяковів, але все ж таки зумів мені допомогти.

Я показала йому фото чоловіка на мобільному телефоні, а він розповів, що весь вечір бачив його в компанії симпатичної блондинки з привабливими формами. Він пішов разом з нею.

Його відповідь мене шокувала. Я відмовлялася вірити, але виправдовувати коханого було марно. Зі слізьми на очах я повернулася в номер, де, так і не заснувши, в істериці провела решту ночі.

Отой непотріб, який мав за честь називати мене своєю дружиною, повернувся вже на світанку. Відчувши від нього аромат жіночого парфуму, але на жаль не мого, я твердо вирішила, що вибачити його ніколи не зможу.

Звичайно ж, одразу почалися виправдовування, нахабна брехня, але по моєму байдужому та заплаканому обличчю Микола зрозумів, що все це марно.

Згодом пішли й пояснення, і вибачення. Але потім він у всьому зізнався, і розповів про свої пригоди ліворуч. На щастя, за день ми поверталися додому.

Перебувати поруч із цим дурисвітом я більше б не витримала. Приїхавши до рідного міста, ми розійшлися своїми доріжками. З вокзалу я поїхала до себе на квартиру.

А Микола вирушив “кудись” зі своєю валізою. Ніякої нерухомості він не мав, але мені було вже начхати на подальшу долю жорстокого зрадника.

Після цього інциденту ми кілька разів зустрічалися для з’ясування деяких питань. Переступити через себе, та дати йому другий шанс, я так і не змогла. За деякий час подала заяву на розлучення.

Отак швидко і сумно закінчилася наша, здавалося б, гарна романтична історія… В моїй голові не вкладається, це ж як треба було мене не поважати, не кажучи вже про кохання, щоб так по-скотинячому вчинити?

З іншого боку, добре, що це сталося на старті, а не на тривалій дистанції під назвою “життя”! Здається, було б значно болючіше! Але іноді мене відвідують думки, чи правильно я вчинила?

You cannot copy content of this page