Давно працюю за графіком два через два. Після роботи додому приїжджаю після десятої вечора. Я у розлученні є дитина. Донедавна стосунки з колишнім чоловіком були нормальні.
Ми з Володею розлучилися, коли донька вже ходила в дитсадок. Володя увійшов у моє становище, якщо в мене були зміни, то він забирав доньку з садка, вони вдвох були у мене вдома.
Я поверталася, колишній чоловік їхав. Якщо зміни випадали на суботу, неділю, чи обидва вихідні, то я з ранку відвозила дочку до Володі. Тож батьком він був повноцінним.
Щодо грошей, суперечок не було. Аліменти виплачував у повному обсязі, без жодних судів. Якщо сидів із донькою у мене, то їв мою їжу, користувався моєю ванною кімнатою.
Міг відвозити доньку до себе, але тоді виникали деякі незручності. Або мені після роботи доводилося б за нею їздити, або Володя чотири рази на вечір катався б.
Доньку до школи відправила, в групу подовженого дня влаштувала. Володя залишився напохваті: лікарняні, він без проблем бере відгули, ті ж вихідні, вечорами приїжджав, міг приготувати вечерю, домашнє завдання контролював.
Дівчата у колишнього чоловіка були, але донькою він не зневажав. Розповідав, що зустрічатись почав, але розбіглися. І ось з’явилася та сама!
Виявився Володя між двома вогнями. Ні, він продовжував їздити, забирати доньку, але з’явилося невдоволення. На розмову його намагалася вивести.
У нього завжди так – все накопичує – потім вибух. Я волію відразу з’ясовувати, що не так. Запитувала, але він мовчав. Я знала, що зірветься. І зірвався!
– Треба вирішувати! Є три варіанти: дочка живе зі мною, ти отримуєш половину від тих коштів, які отримуєш зараз, або я беру доньку лише тоді, коли можу. Ви мене дістали!
– Ви – це я і твоя дівчина?
Моє запитання залишилося без відповіді.
Судячи з запропонованих варіантів, справа була у дівчині. З одного боку, зрозуміло: кохання, квіти, цукерки, а чоловік постійно до дитини мотається, чи до себе її забирає.
З іншого боку, Володя – батько, мені доньку не надуло вітром, так що, нехай продовжує брати участь у вихованні, а на думку всяких дівчат, чхати я хотіла.
Були літні канікули після першого класу. Я працювала. У червні донька відвідувала шкільний майданчик, у липні я купила путівку до табору, серпень – відпочинок вдома.
Чоловік їздив, бо майданчик був до третьої години дня. З трьох до десятої вечора, страшнувато нам було доньку одну залишати. А його варіанти були зовсім не доречні.
Вирішила по сусідах пройтися, знайти когось, хто міг би за плату доглядати дочку. Варіант зі зміною роботи, навіть не розглядала.
Мене все влаштовує: класний колектив, на рідкість, справедливе начальство, гідна оплата праці. Пройшлась, знайшла сусідку на пенсії. Щодо грошей домовилися.
– Ти береш дочку тоді, коли можеш, – відповіла колишньому чоловікові. – З тебе дві з половиною тисячі гривень на місяць за послуги нагляду.
Місяць Володя сплатив. Дві з половиною із нього, дві з половиною із мене, всього сусідка попросила п’ять тисяч.
Якось він сказав, що може забрати доньку до себе, тож не бачить потреби щось комусь платити. Заявив, що його дівчина на віддаленні, вона буде тільки рада, якщо моя дочка переїде до них жити.
– Чи буде рада? – хмикнула я. – Сумніваюся.
Майже одразу мене занепокоїло, що прийшла менша сума аліментів.
Тягнути не стала, пішла, написала заяву на стягнення аліментів.
Розпочався другий навчальний рік. Знову у вихідні сусідка. Але вже так, не повноцінний нагляд, а нагляд одним оком. Грошей на сусідку почало йти менше.
Володя зібрався одружитися. Тому грошей на аліменти доньці не вистачало. Подзвонив, сказав, щоб я терпіла якийсь час. Нагадав, що я завжди можу віддати йому дочку.
– Чекай повістку, я до суду подала, – попередила колишнього чоловіка.
Другий клас закінчився. Визначили доньці двадцять п’ять відсотків від зарплати Володі. Донька за навчальний рік стала більш самостійною.
На канікулах з’їздила до табору на три тижні, решту часу вдома провела. Гуляти ходила, сама себе обслуговувала. Обійшлися без сусідки.
Володя одружився, з’являвся все рідше. У мене думка про колишнього чоловіка кардинально змінилася. Мачо недороблений! Третій клас пройшов без проблем.
Нині, донька пішла в четвертий клас. До школи я її зібрала. Гуртки я оплачую. Володя іноді дзвонить, бо їздити в нього часу немає. Вдома ж дружина з маленькою дитиною, а до дочки йому справи нема!
Так і тепер живемо. Дружина Володі намагалася до мене поткнутися, вже не пам’ятаю що їй було потрібно.
Я їй говорила, що не обговорюватиму свою дитину зі сторонньою людиною і вішала слухавку. Нехай вона радіє! Тільки потім, коли Володя і про її дитину забуде, нехай не плаче!
На віку, як на довгій ниві! Всі колишні так себе поводять? Чи це тільки нам з донькою так пощастило?
