Всі мої близькі подруги теж розлучилися. Причому розлучалися з приблизно схожою схемою – кілька років у шлюбі, а далі – розлучення і дівоче прізвище.

Справжньою любові не існує?

Всім привіт. Сподіваюся, що мої замітки є винятком з правил і я помиляюся. Але практика показує, що через 3-4 роки після початку відносин вже не залишається колишніх почуттів до коханої людини. Рідко коли люди проводять в шлюбі більше 5 років.

У моєму випадку було все саме за цією схемою. Перший рік виявився найбезбашеннішим. А далі почуття стали згасати. З іншого боку недомовленість і взаємні образи зробили свою справу – ми не могли з чоловіком більше години перебувати в одній кімнаті – обов’язково починався скандал. Завжди на рівному місці. Якісь причіпки – і понеслося.

Через 5 років ми розлучилися. Зараз з колишнім чоловіком у нас цілком адекватні відносини – ніяких докорів і образ. Чого ми тоді психували? Просто пішла любов. Була – і не стало.

Всі мої близькі подруги теж розлучилися. Причому розлучалися з приблизно схожою схемою – кілька років у шлюбі, а далі – розлучення і дівоче прізвище. І теж виходили заміж по любові. Що ж виходить? Немає ніякої любові? Вигадка?

Мені здається, що людина в гонитві за ендорфіном і дофамином готова кожні п’ять років знову і знову закохуватися. Сподіваюся, що я помиляюся, і справжня любов справді існує. Шкода, що прикладів справжніх немає.

Як я в юності мріяла, що знайду свого єдиного і справжнього чоловіка, закохаюся в нього – і на все життя! Цікаво, буває така любов, яка до самої старості? Я не маю на увазі прихильність … Я про справжню всепоглинаючу любов до смертного одра!