Батьки спочатку весь час питали, коли ж я, нарешті, подумаю про сім’ю, про дітей. Тепер змирилися з моєю самотністю, тільки мама зрідка плаче, коли бачить моїх подруг з дітьми.
Ще під час навчання в інституті зустрічалася з хлопцем на рік старше, ніж я. Він був приїжджий і жив в гуртожитку. Але після закінчення навчання, він їхав в своє рідне місто, де на нього чекала дівчина, з якою вони вирішили одружитися.
Про це він сказав мені перед самим від’їздом. Вибачився і зізнався, що зі мною він був, щоб не бути самому в чужому місті.
Він був знайомий з моїми батьками і часто бував у нас вдома. Мамі він дуже подобався і тепер вона звинувачує мене, що я не змогла його втримати.
Добре ще, що я живу окремо від батьків, у мене своя квартира, робота в рекламному агентстві, яка дозволяє бути незалежною, і ще й батькам допомагати. Є все, крім сім’ї та надії на те, що ще зустріну свою другу половинку.
Але іноді слухаю на роботі розмови своїх співробітниць, про неслухняних дітей, чоловіків, які у вихідні тільки з друзями п’ють пиво або на дивані перед телевізором. Всі вихідні на кухні, свята теж. То у дітей в школі проблеми, то зі свекрухою сварки.
І кожна починає мені заздрити, що я живу для себе, ні в чому не потребую, їжджу відпочивати за кордон. Але ніхто не знає, якими мені здаються довгими вихідними, а особливо святкові дні, коли крім як до батьків, і в гості сходити нема до кого.
У мене, звичайно ж, є подруги, але коли ми іноді збираємося разом на дні народження або виїжджаємо на природу, я відчуваю себе зайвою. Так і живу.
