Вступила на програміста через хлопця і тепер шкодую через це

Канікули добігають кінця і дуже скоро мені знову доведеться йти на навчання. Я – студентка 3-го курсу відомого київського вишу та навчаюсь на програміста. Точніше, я думала, що навчаюсь, а насправді…

На цей страшний факультет я вступила за компанію зі своїм хлопцем, який дуже хотів саме сюди. Ми з ним зустрічалися з 9-го класу, але все ж таки розлучилися рік тому. І тепер у мене не залишилося жодної причини, щоб тут вчитися. Я чудово розумію, що програміст із мене ніякий, мені ця професія не подобається і я точно не зможу займатися цим усе життя. Попри те, що зарплати та умови роботи у IT-фахівців викликають заздрість у тих, хто ніколи не програмував, я знаю, що працювати доведеться важко та багато.

Якщо раніше з написанням практичних робіт мені допомагав мій хлопець, у чому я не бачила нічого поганого, то тепер мені потрібно посміхатися іншим хлопцям, щоб вони взяли мене до робочої групи для роботи над проєктом і зробили за мене те, що я винна робити сама, але не вмію.

Оскільки дівчат у нас вчиться не багато, а я маю досить непоганий вигляд, проблем із помічниками немає, але мені соромно і дуже неприємно, що доводиться йти на угоду із власною совістю. Я впевнена, що дівчина має бути самостійною особистістю, заробляти гроші розумом чи руками, але ніяк не усмішками та глибоким декольте. Але на практиці, у житті, виходить зовсім інакше. І я не знаю, як вирватися із цього замкнутого кола.

Шукати інший університет неможливо, грошей на контракт у моєї родини немає (зараз я навчаюсь на бюджеті), а вступити ще раз безплатно я не зможу. Та й не готова, чесно кажучи, до всіх цих потрясінь через зміну вишу, не готова починати все з нуля. Але й перспектив по закінченню вишу особливих не бачу.

Розповідати про це друзям чи тим більше одногрупникам я не можу, але мені хотілося б почути думку досвідчених людей, які давно закінчили універ і стикалися з подібними ситуаціями на практиці. Що на мене чекає? Що мені робити?