Вступила на програміста через хлопця і тепер шкодую через це

Канікули добігають кінця і дуже скоро мені знову доведеться йти на навчання. Я – студентка 3-го курсу відомого київського вишу та навчаюсь на програміста. Точніше, я думала, що навчаюсь, а насправді…

На цей страшний факультет я вступила за компанію зі своїм хлопцем, який дуже хотів саме сюди. Ми з ним зустрічалися з 9-го класу, але все ж таки розлучилися рік тому. І тепер у мене не залишилося жодної причини, щоб тут вчитися. Я чудово розумію, що програміст із мене ніякий, мені ця професія не подобається і я точно не зможу займатися цим усе життя. Попри те, що зарплати та умови роботи у IT-фахівців викликають заздрість у тих, хто ніколи не програмував, я знаю, що працювати доведеться важко та багато.

Якщо раніше з написанням практичних робіт мені допомагав мій хлопець, у чому я не бачила нічого поганого, то тепер мені потрібно посміхатися іншим хлопцям, щоб вони взяли мене до робочої групи для роботи над проєктом і зробили за мене те, що я винна робити сама, але не вмію.

Оскільки дівчат у нас вчиться не багато, а я маю досить непоганий вигляд, проблем із помічниками немає, але мені соромно і дуже неприємно, що доводиться йти на угоду із власною совістю. Я впевнена, що дівчина має бути самостійною особистістю, заробляти гроші розумом чи руками, але ніяк не усмішками та глибоким декольте. Але на практиці, у житті, виходить зовсім інакше. І я не знаю, як вирватися із цього замкнутого кола.

Шукати інший університет неможливо, грошей на контракт у моєї родини немає (зараз я навчаюсь на бюджеті), а вступити ще раз безплатно я не зможу. Та й не готова, чесно кажучи, до всіх цих потрясінь через зміну вишу, не готова починати все з нуля. Але й перспектив по закінченню вишу особливих не бачу.

Розповідати про це друзям чи тим більше одногрупникам я не можу, але мені хотілося б почути думку досвідчених людей, які давно закінчили універ і стикалися з подібними ситуаціями на практиці. Що на мене чекає? Що мені робити?

 

Related Post

Залишити все як є, сподіваючись, що все влаштується чи зробити крок наосліп, на зустріч можливому щастю?Залишити все як є, сподіваючись, що все влаштується чи зробити крок наосліп, на зустріч можливому щастю?

Мені 27 років, майже 10 з них я перебуваю у стосунках. Мій хлопець просто диво, мрія будь-якої жінки. Він добрий, відповідальний, розумний, господарський, добре заробляє, а головне — шалено мене

Пішов жити до Марини, вибач, твій КоляПішов жити до Марини, вибач, твій Коля

На годиннику було майже п’ята. Вона знову затрималася на роботі, готуючись з дітьми до новорічного ранку. Нінині восьмикласники були наче і самостійні, але минулого разу залишилися на репетицію та обмалювали