Мені 40 років, із чоловіком разом 17 років. Ми маємо тринадцятирічного сина. Життя наше не назвеш легким, але за всі ці роки я жодного разу не підозрювала його в зраді, хоча дуже ревнива.
Я його дуже люблю, але ми часто лаялися через дрібниці, ображали одне одного словами, переважно через брак грошей (ми живемо в маленькому містечку, можливостей заробити замало). У нас хороша квартира, є машина (мої батьки допомогли), його мама ніколи навіть онуку не дарує подарунків, але й від нас нічого не просить.
Нещодавно чоловік почав говорити, що його життя дістало, нічого не тішить, прагнути ні до чого не хочеться. Я вирішила, що це криза середнього віку – йому 44 роки.
І ось через тиждень він каже, що хоче піти, що вже кілька років має іншу жінку. Зараз вона поїхала, і йому без неї погано, хоче її повернути. То був шок!
Я не кричала, не плакала спочатку, був просто ступор. Потім спробувала поговорити. Він каже, що йому від неї не інтим потрібен був, а там його чули, слухали та розуміли, а я відокремилася, не підтримувала.
Я говорю: «з ким хочеш бути? », а він у відповідь: «не знаю, ви одна одну доповнюєте». Ніч не спала, думала, коли він встигав? Ночував завжди вдома, вихідні свята також разом.
Вранці він поїхав на роботу (я не працюю), а я думала над цією ситуацією. Було так погано, що вирішила випити (син відпочиває у мами). Приїхав чоловік, я влаштувала скандал, летів посуд, я кричала: «як ти міг?». Таких сварок у нас ніколи не було.
Проте його відповідь не те що здивувала мене, вона просто шокувала. Цитую: «я тобі не зраджував, просто хотів зрозуміти, чи потрібний тобі, чи любиш ще». Тобто всю цю історію він просто вигадав, щоб подивитися на мою реакцію. Або це була правда і він просто вирішив так виправити ситуацію.
Тепер ходжу і мучуся, як зрозуміти де правда? Як далі вірити йому?
