Втомилася приймати сватів у себе в гостях, але вони цього помічати не хочуть

Так ніяково все вийшло. Котрий день від хвилювання то тиск підскочить, то мігрень розіграється.

В мене дві дочки. Обидві дорослі дівчини. Заміжні вже по кілька років, у житті нормально влаштовані. Все б добре, тільки один у мене смуток – їхній батько, мій чоловік, його не стало вісім років тому.

Ось з того часу я сама і живу. Добре як би у квартирі з усіма зручностями, але ми з чоловіком колись самі будували будинок для всієї нашої родини. Дівчата наші виросли, а чоловіка несподівано не стало.

Не подумайте, я не ледацюга і на життя не скаржуся. Просто буває часом самотньо одній у великому будинку. Але в мене і тепер клопоту вистачає. Город саджаю, кімнатними рослинами нещодавно захопилася.

Коли молодша дочка одружилася, ми часто почали спілкуватися зі сватами. Батьки старшого зятя живуть від мене далеко, так що з ними бачитися рідко вдається.

А у молодшого зятя батько з матір’ю міські. Я теж у місті, але на самій околиці живу. У нас тут є великий приватний сектор.

Зізнаюся, був грішок за мною. Стала я сватів у гості кликати. Наобіцяла їм лазню та вечерю на свіжому повітрі. Ми ще з чоловіком встигли облаштувати простору альтанку та місце під мангал. Тож із цим питань немає.

Дітям зараз рідко вдається вирватися погостювати. Старша вся в турботах, у неї дитина нещодавно зʼявилася, а молодша кар’єру будує, та вчитися ще паралельно встигає.

От я тоді й подумала, що й сватам, може, спілкування не вистачає. А ми приблизно одного віку – знайдемо спільні інтереси.

Довго я родичів кликала до себе. Ті довго відмовлялися, але зрештою погодилися. Приїхали. А в мене тут все організовано на найвищому рівні. Сватам все сподобалося. Посиділи ми того дня чудово. Та я їх ще й із ночівлею залишила.

Після першого разу сваха почала дзвонити сама і просити знову організувати їм лазню. Я ж лише рада. Далі все, як у тумані. Свати почали приїжджати до мене на всі вихідні щотижня.

Через якийсь час я зрозуміла, що мене просто почали використовувати. Вони приїдуть: пінне, шашлики, лазня. Насвинячать – і на свіжу голову назад до себе.

Я ж потім ще півдня ходжу будинок мию і прибираю. А я теж вже не коза молода, немає вже стільки спритності.

Але добив мене недавній випадок. Напередодні лягли ми вже пізно. А я чи то застудилась, чи вірус якийсь підчепила. Вранці прокинулася я з головним болем, як з похмілля. Почуваюся жахливо. Градусник дістала й точно температура.

Якось виповзла зі своєї кімнати. Думаю, зараз гостей проводжу, пігулку вип’ю жарознижувальну і приляжу знову. Але замість співчуття та підтримки від сватів я отримала таке:

-Ну, ти тоді нам по-швидкому сніданок приготуй, і ми поїдемо. Ще не вистачало і нам заразу підчепити!

Отут до мене і дійшло, що для сватів у мене тут база відпочинку, а я або кухар, або покоївка. Одним словом – обслуговуючий персонал.

Вирішила я більше із цими людьми справи не мати. Але розривати стосунки зі скандалом було боязно. Все-таки це родичі моєї дочки. Мало, що вони за люди. Може, потім на невістці відіграватися почнуть.

Тому через тиждень, коли мені зателефонувала сваха, щоб “замовити” лазню на певний день, я просто послалася на невідкладні справи. Також було і наступного разу.

Але родичі виявилися наполегливими. І тепер вони телефонують щотижня, уточнюють, коли ж можна буде приїхати. Дійшло вже до кумедного. Коли я сказала, що мені доведеться поїхати на вихідні, сваха запропонувала залишити їм ключі, а вони тут самі без мене відпочинуть.

Ось тут я безпосередньо зрозуміла, що люди натяків зовсім не розуміють. Їм, мабуть, абсолютно байдуже, хочу я далі продовжувати з ними спілкуватися чи ні. Головне, щоб було місце, де келих випити та шашлик смажити.

На відкритий конфлікт я йти побоююсь. Але в мене вже невроз на цьому ґрунті розвивається. Я зовсім не знаю, що робити. А сваха продовжує дзвонити щочетверга, щоб дізнатися чи можна їм приїхати.

Як пояснити людям коректно, що їм тут не раді? І бажано так, щоб вони не образилися?