Втомилася я просто, слово честі, почуваюся просто загнаним конем. Тільки-но батька доходила, на мені свекруха, дитина, ще й мама тепер…
Не встигаю нічого. Зі свекрухою, звичайно, менше мороки, там чоловік їздить 3 рази на день, вона вдома лежить. Але скупати він матір не може, я їду. Вона соромиться його дуже просто.
А спробуй покрути її у ній 100 кіло. З татом мені, звичайно, теж дісталося, мама і так ледь вже ходила, а тепер зовсім лягла. Зараз у лікарні, але перспектива одна — лежатиме.
Та й до лікарні їжджу, а як же. Соромно, але дитину свою я частенько сусідці просто підкидаю, благо, не відмовляє, хоча їй із двома такими малюками складно.
У мене сестра є старша, думала вона якось з мамою допомагати буде, не можна ж все на мене одну навішувати.
Але сестра вже категорично висловилася, що квартира дісталася мені, що мене любили в дупу цілували, а вона у 20 років з дому пішла на вільні хліби, мовляв, тепер і відпрацьовуй.
А я винна в тому, що Марта з моїм батьком із самого спочатку не порозумілася? І з приводу квартири… мені її батько рідний подарував, у мами свого житла зроду не було, що він, падчерці, яка його ненавиділа все життя, квартиру мав залишати?
А мама, мама, вона у нас спільна, але Марта розсудила інакше. І не соромно їй.
Я – дочка від другого шлюбу матері. Сестрі Марті, коли мама виходила заміж за мого батька, було 13 років. Марта з’явилася у мами, як то кажуть, у дівках. Мама з нею тоді поїхала з рідного селища, влаштувалася туди, де давали гуртожиток. З гуртожитку змогла вибратися лише заміж.
Батько, як згадує мама, готовий був приймати Марту, але дівчинка була складним підлітком, заміжжя мами сприйняла в багнети, постійно влаштовувала істерики, вітчима ненавиділа, чи не матом його посилала.
Ситуація посилилась, коли за рік мама народила мене. Марта не злюбила і мене.
Мама сама розповідала, що Марта коїла жахливі речі, ревнувала сильно, навіть намагалася звинуватити мого батька у тому, що він до неї чіплявся. Потім, правда, зізналася, що обмовила його, вибачення попросила, але стосунки краще не стали.
А у 20 років остаточно посварилася і з мамою, і з моїм батьком, дверима грюкнула, гроші таємно взяла, у батьків відкладені були та з того часу вдома не жила.
Через якийсь час мати та старша дочка налагодили стосунки хоч якось, Марті було 26, вона стала приходити в гості до мами та вітчима з чоловіком і сином, але все одно було видно, що чоловіка матері Марта ненавидить.
Приїжджати сестра старалася, коли вітчима вдома не мало бути. Але з мамою спілкувалася, і зі мною теж, хоч менше й рідше. Я вважаю, що неприязнь до тата Марта перенесла і на мене.
З того часу минуло багато років. Мені зараз 37 років, я одружена 11 років, але довгоочікувана дитина з’явилася лише півтора року тому, до цього намагалися із чоловіком дітей завести безрезультатно.
Марта теж вже шостий десяток розміняла, її єдиний син давно дорослий, живе окремо, у сестри з чоловіком двокімнатна, працюють обоє, живуть зовсім не бідно.
Я матеріально теж начебто забезпечена, але у нас з чоловіком поки що тільки двокімнатна квартира, щоправда, іпотеку виплатили повністю до появи сина. Ось тільки за період виношування сина мені дісталося за повною програмою – догляд за батьком.
В нього стався інсульт, потім оговтався від нього потихеньку, а через півтора року повторний. І тут вже все. Лежачий хворий. Гірше ніж зараз наша мама. З ложки його годували, навіть одна рука не діяла.
Як на гріх, я була на 6-му місяці, коли батько зліг остаточно. І так була загроза, час від часу в лікарні лежала, то ще й батько такий.
Мені було шкода мати, яка теж вже з діабетом, і з серцем, і з тиском мучилася, чоловік шкодував мене. Незабаром ще й свекруха зламала шийку стегна і перестала виходити з дому та обслуговувати себе.
Як я тоді доносила сина… І нерви які були, і важкий батько. Чоловік допомагав, але йому теж не розірватися. Загалом, коли нашому синові 5 місяців було, не стало батька.
А так я ще й з дитиною новонародженою вдосталь побігала, то до одних, то до інших. Але я нічого не кажу, доходити тата був мій святий обов’язок. Марті він ніхто.
Між інсультами батько встиг вирішити питання із квартирою. Розуміючи, що його дружина може пережити, чоловік оформив дарчу на єдину рідну дочку. Чи правильно це?
Я вважаю, що правильно. Інакше сестра мала б у квартирі частку після мами, а яким боком Марта стосується до квартири ненависного вітчима?
Мама, втім, не заперечувала проти дарчої: вона розуміла, що я б її не вигнала, а житло раніше належало моїм рідним бабусі та дідусю.
І ось, ледве встала на ноги свекруха, як знову впала: здоровий, не зламаний тазостегновий суглоб просто розвалився, а через серце і вік операцію робити їй не ризикують, а ще потрапила до лікарні мама.
Інсульт. Вона ще й звернулася пізно, мені вже зателефонувала, коли зовсім обличчя перекосило, я прилетіла і викликала швидку. Та й супутні недуги із віком майже під 80. Ну чого чекати? Очевидно, це доля.
Про стан мами я відразу поінформувала сестру. Та приїхала до мами до лікарні, поговорила з лікарем, а на моє запитання про те, що ми робитимемо, коли маму випишуть зі стаціонару, відповіла:
– А це твої проблеми. Не я, а ти завжди улюбленицею була, тебе в дупу цілували, бажання всі виконували. А я від твого татка змушена була з дому у 20 років піти з одним пакетом. Так що, колупайся, сестричка сама. Знаєш же приказку, кому хата, тому й горщики? Вперед, тобі ж квартира мамина дісталася.
От і все. Вона звісно вважає несправедливим те, що їй від квартири мого батька нічого не світить, забуваючи про те, що у мами житла і не було ніколи.
Піти з дому їй довелося? А хто винен? Не сварилася б з моїм батьком, все було б інакше.
Не знаю як мені тепер бути. Переїхати до мами ми не можемо, звідти до свекрухи дуже далеко. До себе її взяти у прохідну кімнату до маленької дитини? Це теж дуже незручно.
Доглядальницю наймати гроші потрібні, ми не потягнемо просто. От якби з Мартою навпіл… Але ж вона від мами відмовилася… Ось так і бігатиму з дитиною під пахвою від свекрухи до мами.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
