Думала, бачила за ці роки все. Але життя вміє дивувати. Та так, що очі на лоба лізуть.
Вперше заміж я вискочила, як тільки мені виповнилося вісімнадцять. Банальна історія, після школи поїхала вчитися до міста.
Зустріла Вадима, і за пів року побачень виявилося, що я на третьому місяці. Мама, звісно, кричала і плакала, але робити нічого. Довелося виходити заміж.
Дивно, але моя перша свекруха, Ірина Олександрівна, мені зраділа. Казала, я вже не сподівалася, що мій “кіт” пристойну дівчину знайде. Та ще й онука мені так швидко подарує.
Сину Ігореві було лише три, коли ми з Вадимом остаточно зрозуміли, що зовсім один одному не підходимо. Я хотіла вчитися далі, здобути вищу освіту, спробувати збудувати кар’єру.
Вадим же міцно засів вдома. Робота простим водієм його повністю влаштовувала. Розлучилися ми безболісно.
Ігореві було десять, коли я зустріла Максима. Познайомив нас чоловік моєї найкращої подруги. Макс теж був у розлученні, але дітей бачив дуже рідко. Колишня знайшла собі закордонного принца і забрала хлопців до океану.
Десять років ми жили добре. Ось чесно, посварилися лише кілька разів. І то через якусь нісенітницю. З Ігорем у другого чоловіка одразу склалися дружні стосунки.
Друга свекруха, мати Максима, весь вільний час присвячувала дочці, доля якої склалася не дуже вдало. Недолуга Оля міняла мужиків, народжувала від них дітей і просто скидала їх на матір.
Лізти в наші з Максом стосунки у другої свекрухи просто не було сил. Кілька разів вона, правда, спробувала, прийти несподівано до нас у гості, прочитати мені лекцію про те, що пристойна жінка і мати сімейства повинна прибиратися частіше.
Але я дуже емоційно розповіла їй, як втомлююся на роботі:
— Знаєте, дорога Марино Петрівно, я з роботи в такому стані приходжу, не те що прибиратися, мені навіть кліпати очима важко. До того ж якщо ви не в курсі, від ідеальної чистоти у людей навіть алергія може розвинутися. Ви хочете, щоб ми хворіли?
Свекруха підібгала губи, але нічого не сказала. І нашу з Максимом квартиру перевіряти перестала. Та й сестра чоловіка вкотре пішла в загул, тож жінці було банально не до нас.
Мріяла я дожити з Максом до нашої з ним щасливої старості, але життя розпорядилося по-іншому. Пішов чоловік з життя раптово у розквіті сил. Розлучила нас з ним стара з косою та тромб.
Досі пам’ятаю, як син відривав мої руки від слухавки, з якої пролунали страшні слова. З того часу минуло п’ять років. Про повторне заміжжя я навіть не думала.
Який там заміж, казала собі. Мабуть, не доля мені бути щасливою. Все змінилося, коли у моєму житті з’явився Олег.
Теж вдівець, приблизно моїх років. Його доросла дочка давно жила окремо, як і мама, ще дуже бадьора пенсіонерка.
І ось вона й показала мені, що всі приказки про свекрух справжня правда. Почалося все з того, що Алла Анатоліївна була категорично проти одруження сина зі мною.
Прямо, звісно, вона нічого не говорила. Але постійно натякала, що син міг би обрати молодшу жінку. Мовляв, довкола повно тридцятирічних у розквіті сил, а він зі мною вирішив зв’язатися.
Якось вона навіть сказала, що однієї дорослої внучки їй мало. Коли Олег спитав, де ж йому ще взяти дітей, адже вік вже у нас немолодий, свекруха відповіла, що онуків можна було б спланувати з молодою дружиною.
— Подивись, артисти та актори й у шістдесят дітей заводять. Беруть молодих та планують з ними потомство. Звичайна практика, — незворушно відповіла свекруха.
Олег просив вибачення і просив мене не ображатись. Але я й не збиралася звертати увагу на марення божевільної бабусі. Поки що вона не перейшла всі межі.
Нещодавно повертаюся раніше часу з роботи та виявляю у нас у гостях свекруху. Олег дав їй другий ключ, про всяк випадок. Ось вона і приперлася “подивитися, як ви тут живете”.
Я як вихована людина запропонувала пенсіонерці чаю. Пройшла на кухню та очманіла, не побачивши на плиті каструлю супу, звареного мною буквально того ранку.
– Суп шукаєш? А я його вилила. Ти забула, що в мене алергія на моркву? А ти її напхала в суп, ніби на зло мені, — незворушно сказала свекруха, що виникла за моєю спиною.
Коли я щелепу з підлоги підібрала, поцікавилася, а яке відношення має свекруха до мого супу. Та відповідає, мовляв, а раптом би ти мені суп запропонувала, як би я його стала їсти зі своєю алергією.
Ну це вже взагалі за межею добра та зла. Одна справа на мій вік натякати, інша на моїй кухні господарювати. Викликала я свекрусі таксі, сказавши, що так поводитись це просто хамство.
Алла Анатоліївна губи підібгала і відповіла, що нічого іншого від мене не чекала. І ще знову пройшлася з приводу мого віку.
Мовляв, у мене, мабуть, вікова нервозність розвивається. Чоловікові я сказала, щоб ноги свекрухи в нашому домі не було. Чи хай він собі іншу дружину шукає, чи хай матусю на повідку та в наморднику водить. Щоб та не вкусила нормальних людей.