Того дня я прокинулася о сьомій ранку, щоб допомогти дочці зібратися до школи. Чоловік вже давно пішов на роботу. В мене був вихідний, тому вирішила, що після того, як все зроблю, ляжу ще на годинки дві спати.
Щойно закрила двері й доторкнулася до подушки, як не помітила що заснула. Розбудила мене неприємна мелодія телефонного дзвінка.
На екрані показувався незнайомий номер. Все ще з заплющеними очима я взяла слухавку.– Ви мама Катерини? Ваша дочка зараз у правоохоронців. Приїжджайте, будь ласка, – почула я голос й одразу прокинулася.
Мене наче струмом пройшло. Мені ще назвали номер кабінету та поклали слухавку.Не пам’ятаючи себе від переляку та нервів, я одягла перше, що потрапило під руку та навіть не нафарбована побігла до таксі.
В нашому місті був лише один відділок. На прохідній я сказала, що мені зателефонували й чекають у такому то кабінеті. Швидко пробігла по сходах, та навіть не стукаючи у двері, просто вибігла у кабінет.
– Де моя донечка, що з нею? – Майже крикнула я, навіть не дивлячись, хто там сидить.– Ось вона, – спокійно відповів мені чоловік у формі, показав у сусідній куток.
А там сиділа моя Катруся та спокійно пила чай з тортиком. Була навіть трошки замурзана. Коли я заспокоїлася, то слідчий розповів мені, що моя дочка по дорозі до школи знайшла у парку на лавці маленьку дитину, замотану у ганчірки та пакет.
Хлопчик лише кілька днів як народився. А так, як в неї не було телефона, то вона взяла його на руки й принесла до відділка. Якби не її спостережливість та розум, хлопчик міг би загинути.
Адже тією частиною парку не часто хтось ходить.Я була шокована. В голові понавигадувала собі стільки ситуацій. Одна гірша від іншої, а виявилося, що моя дочка – справжній герой.
Поліціянт навіть вибачився, що так налякав мене своїм дзвінком.– Вибачте. Ми не звикли повідомляти гарні новини. Ось й в мене не вийшло.
Коли в школі дізналися про вчинок Катрусі, то вона отримала грамоту, а її фото повісили на дошку пошани.
