Ігор увійшов на кухню і похмуро глянув на дружину.
– Вечеря готова? – спитав він.
Катя кивнула. На плиті стояв суп, у духовці томилася курка. Мишко робив уроки у дитячій. Ще пів години тому, до приходу Ігоря з роботи, вона чула, як він повторював англійські слова, а потім раптом замовк.
Ігор сів за стіл та відкрив ноутбук. На екрані з’явилася знайома таблиця, до якої були внесені всі витрати Катерини.
Вона бачила цю таблицю стільки разів, що могла б намалювати її із заплющеними очима. Перший стовпець – «необхідне», другий – «допустиме», третій – «зайве»…
Її зарплата падала в спільний котел, а потім чоловік вирішував, на що витрачати гроші необхідно, на що – припустимо, а що буде марнотратством.
– Ти що? – сердито почав Ігор. – Знову купувала цю дорогу сметану?
Катя поставила перед ним тарілку із супом.
– Вона дорожча за звичайну всього на п’ятнадцять гривень, – відповіла вона.
– Та ти що? – обурився чоловік. – Ти взагалі думаєш про сім’ю? Чи лише про себе?
Він підняв угору палець і повчально сказав:
– Хто щадить гріш, той має з гаком більш!
Вона не стала говорити, що він у такому разі теж міг би економити й не пити щодня по дві філіжанки кави у своїй улюбленій кав’ярні біля роботи.
Тому що… Це, звичайно, було «інше».
Три роки тому Ігор купив спінінг. Просто купив, не питаючи, не погоджуючи з нею. Перед цим Катя попросила у чоловіка гроші на зимову куртку для Мишка, на що той сказав:
– Зачекаємо на розпродаж.
Спінінг, звичайно, почекати не міг.
Два роки тому вона хотіла поїхати до мами на ювілей. Він порахував вартість квитків на автобус туди та назад, додав до суми, що вийшла, вартість подарунка і заніс у стовпчик «недоцільно». До матері Катя не поїхала.
Рік тому Мишко почав відставати з англійської. Вчителька запросила Катю до школи та порадила найняти репетитора.
Катя знайшла Ганну Сергіївну, милу літню жінку з величезним досвідом. Мишко полюбив заняття з нею. Він з нетерпінням чекав на вівторок і п’ятницю, із задоволенням готував домашні завдання, а одного разу сказав:
– Мамо, я хочу читати книжки англійською, як Ганна Сергіївна!
Катя оплачувала репетитора зі своєї зарплати. Вічно зайнятому Ігореві вона про це не говорила … Але він сам дізнався.
– Катю, іди сюди, – покликав із вітальні чоловік.
І жінка зрозуміла, що їй потрібно готуватись до серйозної розмови.
Ігор похмуро дивився на неї, і вона бачила, як грають його жовна, вперед-назад, вперед-назад, як поршні якогось механізму.
– І давно ти витрачаєш сімейні гроші за моєю спиною? – пробурчав він.
– Що сталося? – спокійно запитала Катя.
– То й сталося, що ти репетиторів для Мишка наймаєш без мого відома! – холодно сказав Ігор.
– Я наймаю репетиторів зі своєї зарплати.
– Твоя зарплата – це частина сімейного бюджету! – підвищив голос чоловік. – І ми це обговорювали! Давай сюди телефон.
– Навіщо?
– Давай, я говорю!
Він вихопив у неї з рук телефон, знайшов номер Ганни Сергіївни, набрав його і ввімкнув гучний зв’язок. Гудки заповнили кімнату, один, другий, третій… А потім почувся голос Ганни Сергіївни:
– Алло?
– Здрастуйте, – сказав Ігор. – Ви репетитор Михайла?
– Так, а з ким я говорю?
– З його батьком, – Ігор говорив уривчасто, різко, – річ у тому, що моя дружина найняла вас без мого відома. І тому я вимагаю повернути усю суму.
Повисла пауза. Катя бачила, як двері дитячої прочинилися, в щілині промайнуло обличчя Мишка.
– Вибачте, я не зовсім розумію… – відповіла англійка. – Заняття проводились, послуга була надана. Про яке ще повернення йдеться?
– Дружина не мала права розпоряджатися бюджетом самостійно! – сказав Ігор. – Це сімейні гроші!
Ганна Сергіївна трохи помовчала, а потім сказала:
– Молодий чоловіче, я працюю з вашим сином уже другий місяць. Він робить успіхи. Оплата послуг – це питання між мною та вашою дружиною. Я виконала свою роботу. І повертати я, зрозуміло, нічого не буду.
– Я можу і звернутися куди слід.
– Звертайтеся на здоров’я.
І тут… Катя й сама не зрозуміла, як це сталося. Вона взяла телефон із руки чоловіка і сказала в слухавку:
– Ганно Сергіївно, це Катя. Вибачте, будь ласка, за цей дзвінок. Нічого повертати не потрібно, заняття продовжаться. Я передзвоню вам завтра.
І вона натиснула відбій. Ігор дивився на неї так, ніби вона тільки-но повідомила йому, що пограбувала магазин.
– Ти… Ти вже зовсім, чи що? – почавши приходити до тями, спитав він. – По якому це праву ти…
Катя не відповіла. Вона пройшла повз нього, відчинила шафу, дістала дорожню сумку і почала збирати речі.
– Ти… Що ти робиш? – здивувався Ігор.
– Збираюся, як бачиш.
– І куди це ти збираєшся?
– До мами.
– Ну і їдь, – знизав плечима чоловік, – але дитину ти нікуди не забереш.
Катя зазирнула у дитячу. Мишко сидів на ліжку, притиснувши до себе подушку. Очі в нього були великі, злякані.
– Мишко, збирай рюкзак, – спокійно сказала вона, – поклади туди підручники, одяг та піжаму.
– Мамо, ми що… їдемо? – закліпав віями син.
– Так.
– До бабусі?
– До бабусі.
Він кивнув і почав збиратися. Без запитань, ніби чекав на це. А може, і справді чекав.
Помовчавши трохи, Ігор сказав:
– Катя, ну все, вистачить влаштовувати цирк. Постав сумку. Давай сядемо та поговоримо, як дорослі люди. Ти все не правильно зрозуміла. Я ж для сім’ї намагаюсь. Ти знаєш, як зараз важко, бачиш, як зростають ціни.
Нічого йому не відповівши, Катя пройшла до передпокою і покликала сина.
– То ти що, серйозно до матусі в однокімнатну зібралася? – реготнув Ігор. – Утрьох житимете на двадцяти метрах?
– Так.
– Ну-ну… – посміхнувся чоловік. – Та ти за тиждень приповзеш назад!
– Можливо.
– Дитину не віддам.
– Це ми ще побачимо.
– А що тут дивитися? У мене квартира, стабільний прибуток, я батько…
– Угу… Батько, який дзвонить репетитору з вимогою повернути гроші за навчання сина! При синові, через гучний зв’язок, – сухо сказала Катя. – Думаю, Мишко це запам’ятав. І при розлученні суд обов’язково врахує його думку.
Спустившись у двір, Катя зателефонувала матері, що живе за містом, і та, зрозуміло, погодилася дати притулок їм із сином.
Автобус йшов хвилин сорок. Мишко притулився до плеча матусі. За вікном миготіли ліхтарі, дерева, темні будинки. Телефон мовчав, мабуть, Ігор вирішив, що вона це не серйозно, подумав, що краще дати їй «охолонути».
Мати зустріла їх на автостанції.
– Доїхали нормально? – Запитала вона, обіймаючи Катю.
– Нормально.
У маминій квартирі було тісно, але тепло. Катя дивилася, як мама розстеляє диван, як дістає постільну білизну, як ставить чайник.
Її телефон раптом пискнув, надійшло повідомлення від Ганни Сергіївни.
– Катерино, тримайтеся. Мишко розумник. Чекаю на наступне заняття, – написала вона.
Катя відповіла Ганні Сергіївні та поклала телефон на стіл.
Мишко сів перед телевізором, зараз саме показували його улюблені мультфільми. Мама гриміла посудом на кухні. За вікном горів ліхтар, і м’які, тихі тіні від фіранок лягали на підлогу.
Катя зробила глибокий вдих. Потім ще один, як під час медитації. І ще… За вікном падав перший цього року сніг. А в її житті, здається, починалася нова ера.
А як би ви вчинили в цій ситуації? пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
