– Та ти упакована дівчинка, – Вітя оглядав мою кімнату, і присвистував від подиву. – Та в тебе кімната, як вся наша з мамою квартира!
Мене аж розпирало від щастя – найкрасивіший хлопець з нашого району знаходиться у мене вдома, та із захопленням розглядає мою кімнату.
Поки що це просто друг із компанії, який випадково зайшов до мене зарядити телефон. Я намагалася вдати, що я байдужа до всього цього, і що я навіть трохи втомилася від такого багатства.
– Та подумаєш, нісенітниця! Квартира як квартира, іноді навіть дратує, що такі масштаби прибирати доводиться, коли хатня робітниця не може прийти.
Тут, звичайно, я збрехала – жодної хатньої робітниці й не було, мої батьки хоч і були заможними, але, як вони наголошували, розумно економними.
Мама вважала, що з усіма домашніми справами справляється сама, і дві доньки їй на допомогу, а тато був суворим, і весь час вчився.
Мені сімнадцять років, Олі дев’ятнадцять, цілком собі господині. Але Оля вже з нами не живе – вступила до геологічного інституту, та у вільний від навчання час ходить із друзями у походи: намети, рюкзаки, гори, сплави.
– Ненормальна вона якась, не від цього світу, – говорила про Олю мати.
– Уся в мене, я в її роки таким же романтиком був, – відповів батько.
Оля навіть грошей у батьків не просила – мовляв, хочу бути самостійною, та й для романтики великих грошей не треба.
Батьки були задоволені, що таку гарну дочку виховали, та і я була рада – тепер уся кімната моя, її не треба ділити з сестрою. Вже можна і Вітю запросити, хай дивується.
– А що, якщо вечірку в тебе зробити? – Запропонував Вітя.
Це була гарна ідея. Батьки на вихідні їдуть у гості з ночівлею, можна запросити всю компанію, а потім під парами хмелю залишити Вітю на всю ніч.
Я хоч і дочка багатих батьків, але далеко не красуня, а отримати цього мачо треба будь-яким способом.
Була вечірка, та була ніч. З цього моменту я вже автоматично вважала себе дівчиною Віті, й була щаслива.
Начхати, що він іноді пропадав, не з’являвся, але потім знову був зі мною. Не дивно, що я, незабаром, була вже в положенні, про що негайно повідомила Віктора.
Той спочатку спохмурнів від такої новини, й не надовго зник. Я вже хотіла розповісти все матері, щоб піти, та позбавитись дитини, але Вітя раптом з’явився:
– Не здумай нічого робити, – заблагав він. – Загубиш плід нашої любові – нехай малюк буде. Стривай трохи, а потім, коли вже нічого не можна буде зробити, твоїм батькам розповімо.
А доти, доки не зізналися батькам, Вітя познайомив мене зі своєю мамою. Ганна Іванівна самотня, втомлена жінка, яка працює на двох роботах.
Вона забезпечує сина-студента колежу, висилає гроші дочці – одинокій мамі. Квартира дійсно крихітна з суміжними кімнатами, розвернутися ніде, та й меблі жалюгідні.
Настав час розповісти моїм батькам, тільки Вітя вирішив відкосити від цієї розмови, сказав, що він прихворів. Довелося мені одній тримати оборону. Мати мовчала, а батько спокійно сказав:
– Ну що ж, у тебе повноліття за два тижні, значить доросла вже дівчинка, все розумієш. Благословляємо тебе з мамою, можеш виходити заміж, та будувати свою родину. Все одно вчитися ти не хочеш, то може з тебе вийде гарна мама та дружина?!
Дивно! Я чекала, що батько рватиме і метатиме, і ніяк не чекала від нього такого спокою. Після цього я покликала Вітю на свій День народження.
– Молодий чоловіче, ви вчитеся, працюєте? – Запитав у нього батько.
– Закінчую коледж, піду працювати, – відповів Вітя.
– Ну що ж, думаю, що у вас поки що за душею немає ні гривні, і весілля грати вам нема на що. Пропоную такий варіант: ви розписуєтеся, ми даруємо вам певну суму, а ви, як дорослі люди, розпоряджаєтеся цими грошима, як хочете.
– Можете на дрібнички пустити, а можете спочатку квартиру винайняти, і будувати життя самостійно. Ви ж самостійні люди, дитину хочете? Значить час думати, як жити далі.
– Тату, ну у мене ж є своя кімната! – Вигукнула я.
– Не твоя особисто, а ваша з Олею, – заперечив батько. – Вона може приїхати будь-якої миті. Я не був приймаком в сім’ї твоєї матері й не тягнув її до своїх батьків, а починав сімейне життя з орендованої квартири. Тому і ви – якщо створили сім’ю, то досягайте всього самі.
– Ну тато! – Я ладна була розплакатися, але батько мене ніби не чув.
Вже потім, наодинці з Віктором, я йому прошепотіла:
– Не зважай, тато просто зараз злий, а потім він відійде, і все зробить для нас і для свого онука. Розщедриться, нікуди не дінеться.
Але після того, як ми розписалися та винайняли квартиру, фінансування від батька закінчилося. Моя мама іноді переказувала, потай від батька, гроші мені на карту, але зовсім трохи, щоб не було помітно.
Вітя обіцяв влаштуватися на роботу, але це були тільки обіцянки – працювати він не хотів, і часто десь пропадав. У нас з’явився син.
Мої батьки купили все для дитини, але на цьому все! Навіть маму батько контролював, щоб та не допомагала грошима.
– Тату, це ж твій онук! – плакала я, вимолюючи гроші. – Ти багатий, можеш і поділитися, з тебе не зменшиться!
– У мого онука є свій батько, от нехай він його й утримує!
– Вітя не може влаштуватися на роботу, нікуди не беруть!
– А ось це не правда, за його спеціальністю скрізь працівники потрібні. Я міг би його влаштувати до мого друга на роботу, але не хочу потім червоніти – твій чоловік нероба!
– Я тобі сто разів казав, до чого твої залицяння з хлопцями можуть призвести, але ти не слухала, казала, що вже доросла, ось і пожинай!
Але найгірше справа була з Віктором. Він став злий, міг не з’являтися кілька діб, а потім якось сказав:
– Нам треба з тобою розлучитись. Я не сподівався, що твої предки виявляться такими жадібними. Двох дочок нажили, онука собі отримали, а допомогти не хочуть.
– У мене мати не така багата, як твої предки, і то іноді грошима допоможе, а твої за гривню вдавляться.
– То ти що, на мені через багатих батьків одружився?
– Ну, я з ними хоч перспективу свою бачив, думав, що вони розщедряться заради доньки. Думаєш, довкола мене красуні не в’ються? Даремно ти так думаєш, досі їх повно. Ну, прощавай!
Ми розлучилися. Я довго звинувачувала батька у своїх невдачах, коли повернулася додому з дитиною, але батько сказав, що це було закономірно – він одразу зрозумів, що за фрукт цей Вітя.
Зараз Вітя бігає від аліментів, або надсилає зовсім крихти. Я відправила сина в садок, сама працюю, бо тато попередив, що дармоїдку він утримувати у своєму будинку не буде!
Мені дуже прикро визнавати, що мої рідні батьки такі скнари! Нехай Віктора вони не злюбили! Але зі мною, та рідним онуком так вчинити – це занадто! Ви не знаходите?
